Засобу створення комічного в “Мина Мазайло”

Двадцяті роки минулого сторіччя в історії розвитку й становлення української літератури напевно самі трагичние. Лише зараз ми відкриваємо для себе творча спадщина багатьох письменників, коториех під час тоталітарного режиму були викреслені з національного й культурного життя або розстріляні або репресовані

Від України відірвали частку її серця – найкращих синів і дочок, які в немилосердно важких умовах захищали все гуманне, відстоювали національні принципи занедбаної України. Серед них і талановитий драматург-новатор Микола Кулиш.

Десять років його письменницького стажу – це десяток п’єс, майже кожна з яких була певним етапом у розвитку суспільно-політичних явищ. Не зміг обійти у своїй Творчості Н. Кулиш тему “міщанства й українізації”. На зламі 20- 30-х років уже було зрозуміло, що українізація закінчилася. Драматизм світосприймання цього питання – основа конфлікту комедії “Мина Мазайло”.

В основі сюжету історія, що здається анекдотичною: службовець тресту “Донвугилля” Мина Мазайло, що живе на Холодній горі в Харкові, вирішив змінити прізвище на Мазенина й узявся за вивчення літературної російської мови. Виникає

питання: чому українець по походженню рішуче повстає проти української мови й культури, відмовляється від власного прізвища, убачаючи в цьому пляма неповноцінності? Але наш герой не самотній у своїх намірах, згадаємо інших героїв з відомих добутків української й закордонної літератури. І Мартина Борулю, і мольеровского Журдена. Проте герой Н. Кулиша відрізняється від своїх побратимів комічними, філологічними спостереженнями над мовою. Деякі сторінки добутку – це гімн мові рідного народу, такий багатої, щедрої, благозвучної. Взяти хоча б діалог Мокни з Уляною, у якому він пояснював значення слова “бринить”: “…говорять – думка бринить. Це треба так розуміти: тільки береться, вона ще неясно – бринить… Губа бринить. Так на селі й говорять: аж губа бринить, так цілуватися хочеться”.

Навіть мещаночка Уля, для якої весь інтерес життя обертається навколо вдалого заміжжя й рукавичок за три сорок, сама стає на захист цієї мови, уважаючи, що слово “дружина”, “дружинонько” гарніше чим “дружина” або “жінка”. Ці ситуації змальовані з м’яким гумором

Проте драматург прибігає до гостро викривальних, нищівних художніх засобів, коли Мова йде про людську обмеженість. Безумовно, об’єктом сатири Н. Кулиша стали процеси українізації в Україні, це взагалі парадоксальний факт. “Українізації по-більшовицькому” дає оцінку Мина Мазайло, серце якого “предчувтвует, що нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо й вийде, то пшик з бульбочкою, – це вам другий факт…” Завіса лицемірства й фальші закривають всі персонажі добутку. Н. Кулиш висміює обивателя як велике суспільне зло. Такі люди здатні найняти вчительку “правильних вимов” (із чудакуватим прізвищем Баронова-Казино), поміняти прізвище, але вони залишаються духовними покручами. Створюючи шаржевие образи, драматург підкреслює, що тільки глибинне знання вікових традицій народу, його культури, мови, є порукою здоров’я націй. Взагалі діалоги, окремі репліки персонажів створюють комічний початок. Згадаємо радість Мини, коли вона вернулася із загсу, скільки прізвищ: і Бузковий, і Рожевий, і Тюльпанів – вибирай кожне. Але вирок один – звільнення з роботи нашого горя-героя “за систематичний зловмисний опір українізації”.

Гірка іронія Н. Кулиша актуальна й сьогодні, коли зовсім не безхмарно відбуваються процеси відродження української ментальности. Українська мова в царські часи випробовувала всілякі утиски й обмеження. Після революції 1917 року українська культура початку поступово відвойовувати свої законні права. Цей процес підтримали М. Скрипник, народний комісар утворення, Шумский. Їм чинили шалений опір деякі шовіністи й деградуюче міщанство. Треба вказати, що українізація (яка, до речі, була задушена ще в зародку) – змушена акція у відповідь на попередню русифікацію

Микола Гурович Кулиш, що видається український драматург, чи ледве не перший у літературі нового років взяв на себе сміливість так оголена й відкрите показати проблему наступального великодержавного шовінізму, написавши в 1929 році п’єсу-комедію “Мина Мазайло”. Письменник визначає її тему як “міщанство й українізація”. Розкриває він це питання на високому драматургічному, художньому рівні. Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на росіянку, за його словами, більше звучну. Цим він сподівається підвищити своє службове становище, одержати авторитет серед таких, як він, міщан, навіть сподівається почати нове життя. Але не знаходячи підтримки навіть у власного сина, викличе на допомогу родичів. Це “тітка Мотя” з Курська, для якої “пристойніше бути згвалтованої, ніж українізованої”, і дядько Тарас, палкий прихильник повернення української мови його народу. Він теж висловлює крайню точку зору: “їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, і тоді знищити разом, щоб і духу не було…”

Геній Миколи Кулиша перекинув місток між епохами. Головний герой комедії Мина Мазайло – уперт і сентиментальний, довіряє лише власному серцю. Скільки ж зусиль він, як мольеровский міщанин Журден і Мартин Боруля Карпенка-Карого, прикладає, щоб змінити своє прізвище на російську й благозвучну – Мазенин!

Мина Мазайло бере уроки російської мови, хоча в нього нічого не виходить. Читачам подобається юнацький запал Мокія, його знання й тонке відчуття мови, але й він іноді перебільшує проблему, виглядає смішним. Він підказує додати до “Мазайла” загублену половину “Підмазок”. “Мазайло-Подмазюк” звучить для Мокія як музика

Мокій “ударений мовою”, єдине, чим він захоплений – це багатством українського слова. Але позитивний герой з нього – ніякий! Мока дійсно має глибокі знання з української історії, фольклору. Він романтик і мрійник, і більше нічого. Згадаємо епізод, коли він хоче потонути в любові Ули й нічого іншого не знаходить, що сказати: “Уля! Давайте я вас українізую!” – це виглядає смішним. Син не може протистояти бажанню батька

Автор намагається переконати свого героя. Тому в критичну хвилину перед Миною з’являється його дід-запорожець і порушує суворе питання: “Ти моє знамените прізвище міняєш?” І знову ракурс в історію… Колись Мазайла-Квачи користувалися більшою пошаною серед козаків, тому що змазували цими квачами дерев’яні колеса возів. А під час битви вони не скрипіли та і їхали швидше й тихіше, щоб не привертати увагу ворогів. Яка видатна історична професія! Кожна подія, кожна фраза цього пращура здобуває грандіозних розмірів. Тому що все українське знищується, стійкості поглядів і ворожості до історії, культурі можна лише позаздрити

Тітка Мотря яскравий цьому приклад. Побачивши на вокзалі напис українською мовою ” Харків “, вона цілком серйозно запитує: “Навіщо, …навіщо ви нам зіпсували місто?” Те, що в українській опері “Тараса Бульба” артисти співають по-українському вона називає “неподобством”.

Що стосується Лини й Рини, те вони повністю розділяють зневагу Мини до всього українського. Хоча постійно любуються перед дзеркалом, як шляхетні дівиці. Між собою мати й дочку розмовляють грубо, з лайками й вираженнями. Отже, у своїй комедії Н. Кулиш зумів гостро висміяти й засудити національну упередженість і перевагу – від “домашнього” українського націоналізму до великоросійського шовінізму


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Засобу створення комічного в “Мина Мазайло”

Categories: Нові твори

Links