Запорозька Січ у зображенні Миколи Гоголя

Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії – минулого і сучасного, зазирнути у майбутнє. Це осмислення і відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Її краса і художня довершеність захоплює і дивує, викликає повагу і гордість за український народ, його славетну історію. Не можна без хвилювання читати народні балади, легенди, перекази, поринати у світ казок, слухати героїчні думи та чарівні пісні.

До кращих із них належать історичні пісні “Зажурилась Україна,

що нічим прожити”, “Гей, не дивуйтесь, добрії люди”, “Чи не той-то хміль”. Не можна без гордості й захвату читати рядки:

Од нас, козаків, од нас, юнаків,

Ні один панок не вкрився

Ой чи бач, ляше, як козак пляше

На сивім коні горою.

З мушкетом стане, аж серце в’яне,

А пан од жаху вмирає.

Із рядків історичних пісень постають перед нами славні герої – самовіддані сини України, що серцем і шаблею боронили рідну землю, як казав М. Стельмах. Вони, ці непереможні герої, і зараз наче серед нас, бо словом безіменних авторів вони, як спалах, освітлюють душу, сколихують високі громадські

почуття, наповнюють серце безмірною любов’ю до рідної землі. Ми не знаємо авторів цих історичних пісень, але низько вклоняємося їм за слово правди і пам’яті, за те святе почуття, котре вклали вони в наші душі, душі читачів цих перлин народної творчості.

Історичні пісні часто виступають як своєрідний художній історичний документ окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. Так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами зримо і майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в Україні XV століття (“Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш”, “За річкою вогні горять”, “Ой, Морозе, Морозенку” тощо). Не менш майстерно складені пісні про боротьбу із польською шляхтою, знайомлячи нас з уславленими історичними особами, героями: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм та іншими. Але з особливою любов’ю і повагою створили безіменні піснярі образ Богдана Хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років?

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.

Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,

Гей, не один лях лежить головою в воду.

З історичної пісні постає наша історія. Історична пісня сповнює серце кожного українця любов’ю і гордістю, вчить нас повазі до сивої давнини. Тому, на мою думку, це – безцінний скарб, який ми мусимо зберегти і передати нащадкам.

Звеличення національних героїв в українському героїчному епосі

Сьогодні, коли наша Україна стала на шлях незалежності, ми з особливою повагою і шаною вдивляємося у постаті тих героїв, які свого часу боролися і віддавали життя за її свободу й суверенність. Їх немало було в славній історії нашої країни, імена цих відважних синів рідної землі золотом вкарбовані в її пам’ять.

Український героїчний епос знайомить нас із багатьма безсмертни ми постатями захисників народу України, яка зазнавала постійних нападів ворогів:

Зажурилась Україна,

Бо нічим прожити,

Витоптала орда кіньми

Маленькії діти,

Котрі молодії –

У полон забрато;

Як заняли, то й погнали

До пана, до хана.

Та на захист стають козаки, які обороняють рідну землю і волю свого народу; серед них – на почесному місці Богдан Хмельницький, котрому присвячено багато дум та пісень. Він оспівується народом як досвідчений полководець, мудрий воєначальник, який не боїться того, що “іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди”. Адже за ним “велика потуга” – народ, що довіряє йому:

А я ляхів не боюся і гадки не маю,

За собою великую потугу я знаю,

Іще й орду за собою веду:

А все, вражі ляхи, на вашу біду.

Ще дві історичні постаті – Дорошенко та Сагайдачний – герої пісні “Ой на горі та женці жнуть”, що змальовує картину козацьких походів початку XVІІ століття. Коли читаєш цю пісню, переймаєшся гордістю за історичне минуле Батьківщини, за її синів-героїв, один з яких:

Веде своє військо,

Веде запорізьке

Хорошенько!

Постать одного із керівників Коліївщини – Залізняка – оспівана народом у творі “Максим козак Залізняк”. Ця пісня, одна з багатьох, присвячених цьому героєві, є продовженням народнопоетичної традиції героїчного епосу. У ній образ Залізняка уособлює могутні сили народу, його вільнолюбний характер. Заради визволення свого народу з ярма Максим іде на кривавий двобій і перемагає:

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці

Накидали за годину

Панів повні шанці…

Визволення українців із турецької неволі породило великий цикл народних дум, яскравим прикладом яких є “Втеча братів із города Азова, з турецької неволі”. Її тема – це показ трагічної загибелі козака-українця через потурання його братами народної моралі. Сила народного таланту створила три різних образи наших полонених співвітчизників, але, виділяючи з-поміж них молодшого брата за його людяність і хоробрість, народ славить його як героя:

І вже його слава не вмре, не поляже,

Буде слава поміж царями,

Поміж панами,

Поміж православними християнами.

Знайомлячись із творами українського героїчного епосу, ми переконуємося, що вдячний народ завжди натхненно возвеличував своїх героїв. Про це свідчать і легенди (“Як Сірко переміг татар”), і балади (“Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси”), і думи, і пісні, і навіть казки (“Яйце-райце”, “Іван-мужичий син”). Безперечно, всі вони є не лише джерелом інформації про історичні події, а одним із найважливіших джерел історичної та національної самосвідомості народу.

Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах

Про наші битви на папері голо

Лише в піснях вогонь отой пашить…

Ліна Костенко

Історія України…

Це війни і повстання, це сльози і перемоги, це “тихі води, ясні зорі” і буруни біля Дніпрових порогів, це незламнісь Байди і крилаті козацькі “чайки” серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада – це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.

Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України – і перед очима постають картини.

Спокійно коливається ковила у степу, та раптом – пил, крики, свист татарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки…

Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали козаки. Про це – у піснях і думах:

Бились з ранку козаченьки

До ночі глухої.

Козаків лягло чимало,

А татар – утроє…

(“Ой, Морозе, Морозенку…”)

Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам’ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього “живцем серце виривали”) і прощається з Україною.

Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польскі магнати. І знов на боротьбу вставали лицарі-козаки. Перебийніс “лядськую славу загнав під лаву”. Богдан Хмельницький… Погляньмо:

Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.

Гей, не один лях лежить головою в воду.

(“Гей, не той то хміль…”)

Та були і поразки. І панували в Україні польскі та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі.

Ой ви, ляшки, та недовірки,

Годі ж панувати,

Гей, недалеко іде Гонта,

Дась він вам взнаки.

(“Ой наварили ляхи пива…”)

Поруч з ним – його найближчий друг Максим Залізняк.

Отак Максим Залізняк

Із панами бився

І за те він слави

Гарной залучився.

(“Максим козак Залізняк”)

Століттями точилася боротьба. В народних піснях ми знаходимо метафоричні картини:

Чорна рілля зорана

І кулями засіяна, гей, гей!

(“Чорна рілля зорана”)

Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі – більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам’яті. Ніякі тортури не можуть змусити козака зрадити рідну землю і віру християнську. В Царграді висить “за гак ребром зачеплений” Байда та стріляє в турецького царя. “Ото ж тобі, царю, за Байдину кару”, – закінчує “Пісню про Байду” сивий кобзар.

А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку:

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

(“Самійло Кішка”)

А коли і траплялася зрада, то вона безжально каралася. Як колись Тарас Бульба, дає благословіння на покарання свого сина Сави старий героїчний козак Чалий (“Ой був в Січі старий козак”).

Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай (“Орлику Чураю”), відважно воює козак Нечай (“Ой, з-за гори високої”). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших – і маловідомих козаків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Запорозька Січ у зображенні Миколи Гоголя