ЮРСЕНАР, Mapгеріт

(1903 – 1987)

ЮРСЕНАР, Mapгеріт (Yourcenar, Marquerite; автонім: Крайянкур, Маргеріт – 08.06.1903, Брюссель – 17.12.1987, Маунт-Дезерт, США) – французька письменниця.

Батько майбутньої письменниці був французом, мати – бельгійкою. Уже змалку Юрсенар часто переїжджала з місця на місце: влітку жила у Бельгії, у Вестенді, де на березі моря у батька була власна вілла, взимку – у Парижі. У 1914 р. Юрсенар разом із батьком відвідала Англію, а після повернення у 1915 р. у Париж, вражена світом античного мистецтва, з яким познайомилася в англійських музеях, почала

посилено вивчати давньогрецьку та італійську мови. Крім античної, захопилася англійською і російською класикою, особливу перевагу віддавала творам В. Шекспіра, Ф. Достоєвського і Л. Толстого. Пробувала й власні сили у літературі, написавши віршовану драму “Ікар”, ще незрілу, яка, все ж, пізніше була надрукована під назвою “Садхимер”.

Починаючи із 20-х pp., Юрсенар майже постійно подорожувала. У 1922 р. вона здійснює свою першу мандрівку по Італії. У 30-х pp. мандрувала Грецією, Австрією, балканськими країнами. У 1937 р. вона познайомилася з американкою Грейс Фрік, котра відіграла надзвичайно важливу роль у приватному

житті Юрсенар. У 1937- 1938 pp. вони разом здійснили подорож у США, а через рік Юрсенар знову повернулася туди, щоби оселитися на наступні дванадцять років. Деякий час працювала в американському коледжі, де викладала французьку й італійську мови, водночас працювала класною вихователькою, а наприкінці 40-х pp. разом із Грейс Фрік замешкала на невеличкому, напівбезлюдному острівці Маунт-Дезерт поблизу північно-східного узбережжя США, де вони спільно прожили майже три наступні десятиліття у невеличкому придбаному будиночку, який назвали “маленьким задоволенням”. У 1947 р. Юрсенар отримала американське підданство й обрала собі прізвище Юрсенар, яке вона спочатку використовувала як літературний псевдонім і яке є анаграмою, утвореною від перестановки літер прізвища її батька.

Постійно літературною працею Юрсенар почала займатися з початку 20-х pp. За два десятиліття до початку Другої світової війни вона встигла видати три романи “Алексіє, або Трактат про даремне протистояння” (“Alexis, ou le traite du vain combat”, 1929), “Монета мрії”(“Denier du reve”, 1934), “Останній постріл ката” (“Le coup de grace”, 1939). У цей самий період вона написала дві драми, які були опубліковані пізніше, “Електра, або Обличчя без масок” (“Electre ou la Chute des masques”, 1954) і “Містерія Альцести” (“Le mistere d’Alceste”, 1963), цикли оповідань “Запряжена смерть” (“La mort conduit l’attelage”, 1934) та “Східні новели” (“Nouvelles orientales”, 1938), а також збірку віршів у прозі “Вогні” (“Feux”, 1936), що була ліричним відгомоном пристрасного нещасливого кохання, яке письменниця пережила у роки юності. Довоєнні твори Юрсенар ще не цілком позбавлені запозичень та стилізацій. Дослідники відмічають особливо помітний вплив на ранні твори Юрсенар Ж. Жіроду. Тематичне коло ранньої прози письменниці надзвичайно широке, зазвичай зорієнтоване на сучасну злободенну проблематику, але водночас надзвичайно густо насичене античними ремінісценціями й алюзіями. На думку С. Завадовської, “в античності вона побачила “полудень людства”, епоху гармонії людини з навколишньою природою. Наступні епохи, і особливо сучасна, асоціюються для неї з царством темряви. Вона повсюди бачить ознаки анархії. В релігійному житті це передусім втрата почуття священного хвилювання. Уседозволеність, трансгресія основоположних законів природи та суспільства”.

Новий етап у творчості Юрсенар відкрив її роман “Спогади Адріана” (“Les Memoires d’Hadrien”, 1951), який вона розпочала писати ще у 1929 p., а продовжила лише наприкінці 40-х pp. Твір стилізований під нотатки римського імператора Адріана, котрий правив у першій третині II ст. й увійшов в історію античності не лише як політичний та державний діяч, а й як один із найосвіченіших монархів Європи, поет і поціновувач поезії, філософ і вчений, містик і меценат, котрий одним із перших відкрив для Європи багатющий культурний спадок давньогрецької цивілізації. Постать імператора зацікавила письменницю також і тому, що Адріан був, так би мовити, людиною перехідної епохи, коли стара язичницька віра ще остаточно не втратила свого значення і впливу на свідомість сучасників, а нова християнська цивілізація ще тільки зароджувалася, і це спричинювало кризу віри та конфлікт світоглядів, які Адріан, як освічена і розумна людина, переживає особливо гостро. Він шанує язичницькі уявлення, але розуміє, що майбутнє не за ними. Водночас, за словами самої письменниці, її роман спрямований не тільки на відтворення історичного минулого, а й містить певні аналогії з політичною дійсністю післявоєнної Європи, зі сподіваннями письменниці на оптимістичні перспективи її подальшого розвитку. Епоха Адріана ознаменувала кінець агресивної завойовницької політики Риму і початок спроб налагодження мирного життя і добросусідських відносин з іншими державами. Співзвучні тенденції Юрсенар вбачає і в тих політичних реформах, що відбувалися в країнах Європи після закінчення Другої світової війни. У 1968 р. вийшов друком ще один відомий роман Юрсенар “Філософський камінь” (“L’oeuvre au noir”), в якому письменниця звернулася до епохи релігійних війн у Європі. У центрі роману – лікар і алхімік Зенона, який вірить у безмежні можливості людського розуму і культивує це як найвищу людську якість, але щоразу, намагаючись використати свої знання на користь людям, отримує протилежний результат: його знання й уміння намагаються використати з аморальною метою люди, котрі прагнуть влади або збагачення. Пошуки таємниці філософського каменя перетворюються у романі на символ допитливого, сповненого творчих потенцій людського розуму, що прагне до самопізнання, намагається вирватися за межі рутинних уявлень і забобонів. Якщо у довоєнний період письменниця була відома в основному лише у французьких письменницьких колах, то романи “Спогади Адріана” і “Філософський камінь” принесли Юрсенар справжню літературну славу. У 1968 р. за “Філософський камінь” вона отримала престижну літературну премію “Феміна”, у 1971 р. її обрали членом Бельгійської королівської академії, а 22 січня 1981 р. вона першою з жінок була прийнята у традиційно чоловічий склад Французької академії.

З кінця 70-х pp. розпочався новий, останній, етап життя та творчості письменниці. Після смерті у 1979 р. Г. Фрік вона продовжувала жити на острові. Водночас широке літературне визнання дало їй можливість повною мірою задовольнити свою давню пристрасть до мандрів світом. На межі 70-80-х pp. вона відвідала Італію, Єгипет, Японію; під час мандрівки у Кенію у 1984 р. потрапила в автомобільну аварію, а в 1985 р. в Індії змушена була перервати чергову подорож через серйозні ускладнення із серцевою діяльністю. Померла Юрсенар у віці 84 років в одній з американських клінік.

Серед останніх творів письменниці – збірка повістей “Як вода, що тече”(1982), а також незакінчена автобіографічна трилогія “Лабіринт світу”, куди увійшли книги “Благословенні спогади” (1974), “Північні архіви”(1977), “Що? Вічність…”(1988).

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ЮРСЕНАР, Mapгеріт

Categories: Біографії

Links