Який мир поезії В. С. Висоцького?

Ім’я Володимира Висоцького знайомо не тільки кожній російській людині, але й за рубежем його популярність досить висока. До цього імені можна ставитися по-різному, але до нього не можна бути байдужим, тому що всі його вірші-пісні написані кров’ю серця. Не випадково його перший збірник віршів названий “Нерв”. В. Висоцький – це феномен, загадка 70-х років. Хтось із критиків сказав, що наступить час і ми будемо вивчати епоху 70-х по творчості Висоцького

Величезний, праведно настроєний внутрішній мир самого поета був засобом для щирого

пояснення того миру, що існує в нас і поза нами, – така основа впливу поетичної творчості Висоцького на людей і такий критерій його значимості

Чому ж Висоцький так популярний? Яким насущним потребам свого часу відповідали його віршів-пісні? У збірнику “Нерв” вірші розбиті на десять рубрик. І кожний вірш, і кожна рубрика – відповідь своєму часу. Зміст творчості Висоцького могли визначити слова з “Пісні співака в мікрофона” про відповідальність перед собою й людьми:

Я освітлений, доступний усім очам

Чого мені чекати: затишку або бури?

Я к мікрофону встав, як кобразам.

Немає, сьогодні

точно – камбразуре.

Ця тема триває й в інших віршах, наприклад у пісні “Він не повернувся з бою”: Нам і місця в землянці вистачало цілком,

Нам і час тік для обох…

Всі тепер одному, тільки здається мені,

Це я не повернувся з бою

И нехай Війна давно закінчилася, поет уважав себе таким же фронтовиком і часто виступав від імені людини-бійця:

Нарешті-те нам дали наказ наступати,

Відбирати наші п’яді й крохи.

Але ми пам’ятаємо, як сонце відправилося назад

И ледь не зійшло на сході

Побілені сивинами ветерани дякували Висоцькому за пісні, уважали його своїм однополчанином

Тут раніше вставала земля дибки,

А нині гранітні плити

Тут немає ні однієї персональної долі,

Всі долі в єдину злиті

У братських могил немає заплаканих удів,

Сюди ходять люди міцніше.

На братських могилах не ставлять хрестів,

Але хіба від цього легше?..

Цивільним нервом його творчості була правдивість – та гостра й природна реакція на суспільні питання, що всіх хвилювали, викликали роздуму. Творчість Висоцького в цьому плані виявляло собою нормальну реакцію нормальної людини, далекого життя з подвійним дном (одне бачимо – говоримо інше), зведене художнім дарунком і талантом щирості в ступінь високого народного мистецтва. Це “Лазенька по^-білому” – сказання про трагічну долю людини, що прошли через обвинувачення й репресії; “Чужа колія” – притча про інерцію безглуздого руху й згубності його; “Мені в ресторані ввечері вчора…” – їдка сатира про сходження злодіїв-торгашів на Олімп суспільного благоговіння; “Штрафні батальйони” – драматична тема війни. Це була людина, багато обдарований почуттям гумору:

Ходять плітки, що не буде більше слухів,

И ходять слухи, начебто плітки заборонять…

Навіть оповідаючи про самих шановні їм категоріях, таких, як неприборкане прагнення вгору всепроницающей думки, він міг раптом широко й відкрито посміхнутися – згадаємо хоча б пісню про Феде-археологе:

Він древні будови

Шукав з остервенением

І часто диким голосом кричав,

Що є ще поки тропа,

Де зустрінеш пітекантропа,

І в груди себе при цьому вдаряв

Цілі цикли лукавих і потішних пісень створив він одночасно з тими, які пофарбовані в трагічні тони: обширнейший спортивний цикл; цикл віршів про людей сильних, добрих, мужніх, що зберігають своє людське достоїнство навіть у самих складних, часом смертельно небезпечних обставинах:

И сьогодні іншої без страховки йде

Тонкий шнур під ногою… Упаде, пропаде!

Вправо, уліво нахил… І його не врятувати!

Але зачем-то йому теж потрібно пройти

Чотири чверті шляху!

Чимало проспівано їм пісень, присвячених людині, що живе мрією й пошуком: Мій фініш – обрій,

А стрічка – край землі

Я повинен першим бути на обрії…

Висоцький є одним із самих яскравих і жагучих співаків споконвіку людської Теми любові. Цілий тім віршів “Про любов”! І яких же тільки відтінків, поворотів і рішень цієї теми там немає!

Я поля закоханим постелю,

Нехай співають у сні й наяву!

Я дихаю – і, виходить, я люблю!

Я люблю

– і, виходить, я живу!

Невигубне прагнення людства до збагнення нового, до подолання труднощів, до пізнання невідомого – це цінність, що у загальнолюдському житті є не тільки неминущої, але й постійно зростаючої. У розгорнутому вірші “Мій Гамлет” (близько 100 рядків) воістину йде постійна погоня за істиною, погоня, який ніколи не призначено припинитися, тому що абсолютних рішень не буває

Із глибини століть, подібно ріці, издревле рухається, постійно ширячись, прагнення людини до розкріпачення й рівності людей, і якщо зібрати всіх демократичних героїв пісень Висоцького разом, те як же строката, неординарна вийде юрба, що складається з індивідуальностей. Сам Висоцький це пояснював гранично зрозуміло: “Я адже пишу пісні від імені людей різних… Коли я пишу – я граю ці пісні. Пишу від імені людини, начебто я його давно знаю, хто б він не був – моряк, льотчик, колгоспник, студент, робочий із заводу…” Поет беззавітно любить життя й жагуче ненавидить все те, заважає їй розвиватися природно або загрожує самому її існуванню. Тому його творчість так жизнелюбиво.

Твердження добра й повалення зла – от пафос всіх його пісень: починаючи від однієї з ранніх своїх філософськи стривожених речей “Пісні занепокоєння” (“А в дельфіна взрезано черево гвинтом…”) і кінчаючи самим останнім віршем, у якому він з гордістю й спокійним достоїнством заявляє про те, що йому є із чим стати перед Всевишнім

Володимир Висоцький бився за життя, несамовито воюючи проти мертвечини у всіх її проявах. Рух часу лише підкреслює значимість його пісень, його творчості. Сам він краще всіх визначив його суть: “Пісні я пишу на різні сюжети… А тема моїх пісень одна – життя”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Який мир поезії В. С. Висоцького?

Categories: Нові твори

Links