Як я розумію вираження: Пушкінський час

Пушкінський час – це час великих подій, великих надій і великих розчарувань. Кращі люди Європи, у тому числі й Росії, уже й тоді намагалися осмислити уроки недавньої революції у Франції. Пушкіна був молодшим сучасником учасників Вітчизняної війни й закордонного походу; у нього на очах героїчними зусиллями його товаришів і друзів створювалися таємні суспільства перших російських революціонерів, і він же був свідком зміцнення вдач і порядків жорстокого століття

Мало сказати, що цей великий парадокс часу вплинув на світогляд Пушкіна,

він багато в чому визначив саму структуру його творчої свідомості, одна з найважливіших особливостей якого полягає в тому, що пушкінські ідеї й побудови при всій їхній гаданій простоті відрізняються надзвичайною складністю. Саме тому вони, як правило, і не піддаються однозначному тлумаченню

Пушкін завжди прагнув побачити предмет або явище повно, всебічно, у всіх протиріччях. І, якщо йому це не вдавалося, якщо протиріччя виявлялися занадто глибокими, він вважав за необхідне хоча б “указати” на них, виставити їх на загальний огляд. Ця особливість властива й розвитку теми народу. Для Пушкіна і його ровесників

питання про народ був разом з тим і питанням про долі волі в Росії. Вони бачили, як російський народ, піднявшись проти навали Наполеона й відстоявши свою національну незалежність, навіть і не спробував щось почати для завоювання соціальної й політичної волі й після війни покірно вернувся, як писав Грибоєдов, “під ціпок пана”. Міць народу і його безсилля – ці два полюси багато в чому визначали напрямок шукань російської суспільної думки так само, як і художньої свідомості, від Радищева до Чернишевського. Між цими полюсами билася й думка Пушкіна – аж до останніх днів його життя

Ще в “Вільності” Пушкін писав про те, що в ході французької революції народ відступився від завойованої їм волі: “…народ мовчить, упаде злочинна сокира…” Але про народну байдужість до волі він не міг думати, як сторонній спостерігач, воно збуджувало в ньому гнів і біль. Може бути, сильніше всього ці почуття виразилися в його вірші “Волі сівач пустельний…”:

Изиде, сівач, сеяти насіння своя Волі сівач пустельний, Я вийшов рано, до зірки; Рукою чистої й безвинної У поневолені бразди Кидав живлюще насіння Але втратив я тільки час, Благі думки й праці… Пасіться, мирні народи! Вас не розбудить честі клич До чого чередам дарунки волі? Їх повинне різати або стригтися Спадщина їх з роду в пологи Ярмо із гремушками так бич

Розчарування Було так велике, що він часом дійсно готовий був засумніватися в цінності й самій цивільній волі. Ці похмурі думки загострювалися або, навпроти, відходили на другий план під безпосереднім впливом суспільної боротьби в Росії й у Європі. Драматизм цих шукань, мабуть, з найбільшою силою виявився в елегії “Андрій Шенье” (1825). У страшні хвилини невідворотної загибелі свідомість поета затьмарила думка про те, що його, породженого “для любові, для мирних спокус”, якийсь “ворожий геній” затяг туди, “де жах фатальний, де страсті дикі, де буйні невігласи, і злість, і користь!..”. У цей момент йому починає здаватися, що й сама воля – лише “примара помилковий”, “звук порожній”. Але ледь що не вирвалася з вуст поета огуда на волю перервала “ремство легкодухий”: свідомість того, що він, поет, славив торжество волі й сміло бичував її ворогів, зміцнює його щиросердечні сили. Шлях волі тернистий, але зрештою вона все-таки переможе:

Ми чи скину царів Убивцю з катами Обрали ми в царі. Об жах! об ганьбу! Але ти, священна воля, Богиня чиста, ні,- не винна ти, У поривах буйної сліпоти, У знехтуваному сказі народу, Сокрилась ти від нас; цілюща твоя посудина Завішений завісою кривавої: Але ти прийдеш знову з помстою й славою,- И знову твої вороги впадуть; Народ, що вкусили раз твій нектар освячений, Все шукає знову впитися им… Так – він знайде тебе

Переживання любові, приятельства, відокремлені споглядання в тиші й світі вдохновляющи й плідні для поета; але не менш плідні для нього – саме як для поета – і цивільні переживання. Пушкіна мислить тепер ідею волі як ідею універсальну: особиста, внутрішня воля поета й соціальна, цивільна воля – та, котра насамперед необхідна народу,- це різні грані однієї й тієї ж сутності. В універсальності волі проявляється й загальна значимість поезії: коли народ повністю оцінить дарунки волі, він зрозуміє й поета


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Як я розумію вираження: Пушкінський час

Categories: Шкільні твори

Links