Як ви оцінюєте традицію вести родовід?

Те, що традиція вести родоводи древа, як і просто поважати пам’ять роду свого, була начисто знищена й забута в радянські часи, уважаю теперішньою національною трагедією. Зрештою, нічого дивного в тім забутті ні, тому що хіба могли “куховарки діти”, недоучені авантюристи, непоправні люмпени пам’ятати свій родовід, якщо часто не знали навіть батька й неньки. Та заздра ненависть до щасливих сімей поступово переносилася й на цілі нації, які вміли зберегти почуття єдності, достоїнства й здорової гордості за своє минуле, а з ними – і віри

вбудущее.

Родовідне древо – це діалог поколінь. Воно, як і звичайне дерево, живе й може давати пишні кольори нащадків, але може й засохнути від їхньої байдужості до своїх Корінь. Думаючи про своє родовідне древо, переживаю подвійне відчуття: хочу знати про нього якнайбільше й мучуся від того, що втратив мій рід своїх корінь. Прикро, що не можу похвалитися видатними предками – композиторами, письменниками, артистами, ученими, але не було серед них, думаю, ледарів і гуляк. У своїх мріях-снах часто спілкуюся з уявними родичами минулих сторіч, дуже схожими на улюблених героїв художніх творів. Часто, гнаний спрагою

“підмалювати” свій родовід, звертаюся навіть до індійських астрологічних таблиць-карм, у яких з радістю наївного дитяти довідаюся, що був колись власником рисових плантацій у В’єтнамі або оратором у Древньому Римі. Не сумніваюся, що зумію відродити або почати заново своє генеалогічне древо, буду харчувати його власними добрими справами й просто чесним життям. Мрію про тім часі, коли вся Україна стане єдиною сім’єю з багатому родоводу

“Життя прожити – не поле перейти”, – затверджує народна мудрість. А найважливіша справа кожної людини на землі – залишити собі гідну заміну. Наші батьки хочуть бачити своїх нащадків щасливими. Але дуже часто ототожнюють щастя із задоволенням примітивних матеріальних потреб. Так і народжується безглуздість: злочинні винагороди за навчання або – що страшнее – добрі вчинки. Таким способом батьки відкуповуються від дітей гарними іграшками за власну байдужість, невміння бути для них гідним прикладом… І ще більше відчужують від себе дітей. Страшні перспективи в тих підлітків, які виховуються в сім’ях, де панує культ кулака, лементу, відсутності взаємоповаги й страху. Чи навряд можна обійтися без покарань взагалі, але перетворювати їх у єдине “зброю” виховання просто жорстоко.

Сімейне виховання, на мою думку, повинне будуватися так, щоб дитина відчувала себе в ньому повноправним учасником. Він повинен знати сімейні проблеми, а іноді, у силу свіжості свого мислення, навіть підказати цікавий спосіб їхнього рішення. Батьки ж повинні переживати не тільки за кількість позитивних оцінок у табелі, а, насамперед, піклуватися про щиросердечний стан дитини, жити його інтересами, знати його друзів. Між старшим і молодшим поколіннями в сім’ї повинні панувати повна довіра й взаємоповага. Тільки за таких умов душу батьків і вони самі будуть авторитетними для дітей. Тільки в таких сім’ях молоде покоління здорово не тільки фізично, але й морально. А де здорова сім’я – там здорова держава!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Як ви оцінюєте традицію вести родовід?

Categories: Нові твори

Links