Як Скалозуб став полковником

И дійсно Скалозуб став полковником не воюючи, а просто так. Служити Скалозуб початків з 1809 року – мирного року. А коли Скалозуб говорить:

“У тринадцятому році ми вирізнилися із братом

У тринадцятому єгерському, а після в сорок п’ятому”.

Хоча тринадцятий і сорок п’ятий єгерські полки в ніяких боях участь не приймали. Отже Скалозуб з його братом “вирізнилися” тільки на папері

А коли Фамусов запитує в Скалозуба про орден, Скалозуб відповідає:

” За третє серпня, засіли ми в траншею:

Йому даний з бантом,

мені на шию”.

За свідченням же істориків 13 серпня 1813 року було оголошене перемир’я, і ніяких боїв не відбувалося. І знову орден Володимира й орден Ганни дали Скалозубові із братом просто так. Скалозуб просувається по службі за рахунок товаришів, сам воліючи “теплі” місця:

“… Те старших виключать інших,

Інші дивишся, перебиті”.

Скалозуб досить молодий, але мітить уже в генерали. Він знає багато шляхів одержання чинів, і про це не соромиться говорити:

“Так, щоб чини добути, є багато каналів

Про їх як щирий філософ я звужу…”

Скалозуб говорить, що судить “як філософ”

де – би й за що – би одержати чини. Тобто Скалозуб навіть зізнається, що чини дісталися йому просто так.

По – моєму, Скалозуб – хитра, нехай і обмежена, особистість. Скалозуб здатний до будь-якому “підмазуванню” що б лише йому дали чина. Скалозуб занадто любить себе. Скалозуб тільки й хоче просування по службі. Якщо чесно, йому більше нічого не потрібно в цьому житті

Найстрашніше, що із часів Грибоєдова нічого не змінилося. Тепер таких же “Скалозубів”, ще більш цинічн і тупих, розвелося дуже багато…

Один з найважливіших пороків фамусовского суспільства, проти якого повстає Чацкий, – кріпосне право. Це жахаюча соціальна несправедливість, коли ” арапка-дівка” так собачка значать приблизно те саме, коли людей, які не раз рятували й честь, і життя хазяїна, міняють “на борзі три собак”, коли дітей відривають від батьків для участі в кріпосному балеті, а потім розпродають за борги. Селяни абсолютно безправні стосовно своїх власників: їх можуть продати, програти в карти, подарувати. Дворяни ж мають владу, що відповідає їхньому багатству, і можуть творити все, що завгодно, безкарно, тому що “захист від суду в друзях знайшли, у спорідненні”. Вони “грабіжництвом багаті”, адже фактично вони наживаються за рахунок своїх селян, нічого не роблячи, хіба що “розливаються в бенкетах і марнотратстві”.

Служба для представників фамусовского суспільства – це неприємний тягар, за допомогою якої можна нажитися. Вони служать не для блага Росії, а для поповнення гаманця й придбання корисних знайомств. Звичай їх такої: “підписано, так із плечей геть”. До того ж, на службу надходять не завдяки особистим якостям, а завдяки сімейному спорідненню (“При мені служащие чужі дуже рідкі”, – заявляє Фамусов).

Члени фамусовского суспільства не визнають книг: “Верб чтеньи пуття-від невеликий”. Власне кажучи, вони й не розуміють змісту книг (приклад тому – відкликання Загорецкого про байки). Вони вважають ученість причиною появи величезного числа божевільних. До числа їх ставляться: племінник княгині Тугоуховской, що “чинів не хоче знати”, двоюрідний брат Скалозуба (“Чин випливав йому: він службу раптом залишив, у селі книги стало читати”) і, звичайно, Чацкий. Деякі члени фамусовского суспільства навіть намагаються вимагати присяг, “щоб грамоті ніхто не знав і не вчився”. А вчителів презирливо називають “побродягами”. Вони бояться освіти, тому що воно внесло б зміни в застійне життя

Зате фамусовское суспільство сліпо наслідує французької культури, переймаючи його поверхневі атрибути. Так, французик з Бордоіль, приїхавши в Росію, “ні звуку російського, ні російської особи не зустрів”. Росія начебто стала провінцією Франції: “така ж користь у дам, такі ж убрання”. Навіть говорити сталі в основному французькою мовою, забуваючи свій рідний

Фамусовское суспільство чимсь нагадує павука, що затягує у свої мережі людей і змушує жити за своїми законами. Так, наприклад, Платон Михайлович ще в недавнім минулому служив у полицю, носився на борзому коні, не боячись вітру, тепер “здоров’ям дуже слабшав”, як уважає його дружина. Єдине його заняття – повторювати дует на флейті, на самоті. Він навіть не може по своєму бажанню виїхати в село: його дружина занадто любить бали й прийоми. Він начебто живе в неволі. Старші з дитинства вчать, як треба жити. Приклад тому – завіти батька Молчалина. Молоде покоління починає дивитися на мир так само, як і старші: “Не те, щоб новизни вводили, – ніколи”. Члени фамусовского суспільства не можуть мати власну думку: “Можна ль проти всіх!” Так Репетилов, довідавшись, “що це занадто гласно”, погоджується з тим, що Чацкий збожеволів. Та й хвилює всіх тільки те, “що стане говорити княгиня Марья Алексевна”. Друг до друга ж вони байдужі. Довідавшись про падіння Молчалина з коня, Скалозуб цікавиться тільки тим, “як тріснувся він, грудьми або в бік”.

Комедія написана в 1824 році, за рік до повстання декабристів. Пороки суспільства, показані в комедії, відбивають його стан напередодні повстання й проливають світло на причини останнього. Відстале суспільство “століття минулого” не бажає визнати зміни, що відбуваються у світі, воно непримиренно до вільного життя. Зіткнення неминуче…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Як Скалозуб став полковником