Як і в чому різні добутки російської класики перегукуються з гоголівським “Ревізором”? (На прикладі “Ревізора” Н. В. Гоголя й “Горя від розуму” А. С. Грибоєдова)

1. Поява чиновництва в Росії. 2. Чиновники в комедії “Горе від розуму”. 3. Адміністративний апарат в “Ревізорі”. 4. Подібність добутків. Своя сорочка ближче до тіла.

Народна приказка Чиновництво як клас з’явилося в Росії при Петрові I, після введення їм Табеля про ранги. Прогресивний в епоху Петра документ безнадійно застарів до XIX століття. Однак так зване освічене суспільство як і раніше продовжувало ділити себе на всі ті ж 14 класів. Комедія “Горе від розуму” була створена А. З. Грибоєдовим в 1824 році.

Добуток досить точно,

хоча й в іронічній манері передає життя й вдачі суспільства початку XIX століття. Образи, створені письменником, глибоко реалістичні. Фамусов, Скалозуб, Молчалин, Хлестова, шахрай Загорецкий – ці персонажі є відображенням дійсності. Це дурні й корисливі люди, чиї думки спрямовані на одержання чергового чина, багатства й визнання в суспільстві собі подібних. Вони бояться прогресу й поєднуються в один табір реакціонерів Їхні життєві підвалини засновані на сліпому підпорядкуванні старим підвалинам.

Тільки поводження “на старших дивлячись”, навіть якщо подібна програма застаріла, може викликати

прихильний кивок. Вільнодумні думки повинні бути знищені, і кожний зобов’язаний шукати кар’єрного росту й матеріального багатства. У центрі цієї пишноти – Фамусов, старий московський дворянин, що здобула повага у вищому світлі.

Він чемний, веселий і привітний Заповітна мрія Фамусова – вигідно прибудувати свою дочку Софію заміж: Ах, матінка, не довершуй удару! Хто бідний, той тобі не пари От, наприклад, у нас вуж здавна ведеться, Що по батьку й синові честь: Будь плохенький, так якщо набереться Душ тисячки дві родових, – той і наречений”. У відносинах Чацкого й суспільства автором розкриваються й висміюються погляди “століття минулого” на основні складові життя теперішнього дворянина: на службу й кар’єру, на владу й гроші, на закон і мораль. На свою службу Фамусов, найчастіше у втрату собі, бере винятково своїх родичів, друзів, знайомих. Його приваблюють низькопоклонництво й відверті, грубі лестощі Він і Чацкого хоче навчити жити подібним чином, “на старших дивлячись”.

Справи страшать його тільки в тім плані, щоб “безліч не накоплялася їх”. Слуги у Фамусова за людей не вважаються – пан може побити їх, вилаяти, заслати на каторгу. В особі Фамусова – збірний портрет усього дворянства Це люди, що розглядають службу як джерело особистих вигід і благ. Вони служать не справі, а людям.

Для подібного роду людей страшно й свято думка світла, хвилює тільки те, “що стане говорити княгиня Марья Алексевна”. Іншим яскравим представником цієї епохи є Скалозуб – ідеальний для Фамусова зять. Адже він “і золотий мішок, і мітить у генерали”, і саме та людина, у якому відбиті грубейшие риси кар’єристів-солдафонів того часу Ханжа й мздоимец – такий глава чиновництва якогось повітового міста Сквозник-Дмухановский, герой комедії Н. В. Гоголя “Ревізор”. Сам він зізнається, що “шахраїв над шахраями обманював, піддягав на уду пройдисвітів і шахраїв таких, що все світло готові обікрасти”.

Змагання в шахрайстві, казнокрадстві й хабарництві зведено їм у справу життя. А заняття ці настільки близькі й природні для натури городництва, що він упевнений давно в їхній правомірності: “Це вуж самим богом улаштоване”. Зухвалий, грубий і владний зі своїми підпорядкованими Сквозник-Дмухановский моментально міняється при спілкуванні з вищестоящими чинами: його привітність, увічливість і послужливість наскрізь показні, не знають границь і норм. Ці метаморфози пояснюються природним для цього часу бажанням городничего одержати підвищення, чин, а на додачу до них – гроші й ще менш обмежену владу. Однак губернатор не самотній у своїх помислах – для кожного чиновника містечка характерні схожі мечтанья.

І суддя Ляпкин-Тяпкин, і піклувальник богоугодних закладів Земляника, і доглядач училищ Хлопов, і поштмейстер Шпекин – всі вони тягнуться за своїм начальником, у таємниці йому заздрячи. Всі вони копіюють його звички. Сама значна людина в місті – суддя, сливущий мудрою й освіченою людиною, на ділі виявляється нікчемним ледарем. Ляпкин-тяпкин не тільки не в курсі основних судових справ, але й зовсім ними не займається Він захоплюється полюванням, тому всі хабарі беруться борзими щенятами й за хабарі не вважаються зовсім.

Суниця, піклувальник богоугодних закладів, зізнається в суспільстві чесним, будучи насправді “шахраєм тонким”. При цьому він казнокрад і ледар, до того ж і ябеда: він обмовляє перед Хлестаковим своїх товаришів, намагаючись обілити себе при цьому. Про особливості лікарняної справи він говорить наступне: “Людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає”. Ще один тип чиновництва, гідний осудження – поштмейстер Шпекин. Він не має особливих розумових і моральних якостей, єдина мета в його житті – дріб’язкова дозвільна цікавість Для того щоб задовольнити цю потребу, він безкарно користується своїм робочим положенням, читаючи чужу пошту.

При цьому немає в його словах ні зніяковілості, ні совісті, тому що вважає він, що виконує свій безпосередній обов’язок. Хлопов, боязкий і забитий доглядач училищ, вічно трясеться від страху, навіть не помишляя про те, щоб виправити положення, що створилося в плані утворення. Всієї його дії по роботі зводяться до вічних скарг і ниття.

Таке безладне відношення характерно для всіх чиновників міста. Ці “державні чоловіки” не печуться ні про благоустрій підвідомчого їм міста, ні про питання, що входять у них компетенцію Особисті інтереси й власний спокій дорожче й ближче всього на світі. Описуючи цих представників чиновницького апарата, Гоголь критикує загальний адміністративний пристрій Росії. Недарма він говорить: “В “Ревізорі” я вирішив зібрати все дурне в Росії, яке я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, а за одним разом і посміятися над всім”. Обидві розглянуті тут комедії об’єднані не тільки загальною епохою описуваних подій.

Персонажі письменників подібні, більше того, ідентичні проблеми, що піднімаються на сторінках цих добутків. І обидві комедії безсмертні, адже пороки хабарництва, казнокрадства, хабарництва існували практично в будь-якій епосі й продовжують своє існування по цей день


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Як і в чому різні добутки російської класики перегукуються з гоголівським “Ревізором”? (На прикладі “Ревізора” Н. В. Гоголя й “Горя від розуму” А. С. Грибоєдова)