Як Дубровский став Дефоржем

П’ятикласники повинні зрозуміти, що Володимир Дубровский, гордий, що дорожив своєю дворянською честю так само, як і його батько, через любов відмовився від помсти й увійшов у будинок Троекурова в ролі слуги (учитель у той час був “рід слуги або мастерового” не тільки для Маші Троекуровой), де не міг розраховувати ні на прихильність, ні на повагу.

По своєму залежному положенню й званню бедный Дефорж був зобов’язаний терпіти всі образи й примхи хазяїна, але дворянин Дубровский не міг допустити й думки про покірливий послух навіть

в ім’я любові – він завжди носив із собою заряджений пістолет, розраховуючи на нього як на єдиний засіб захистити свою честь.

Володимир розумів, що Марья Кириловна не любить його, але сподівався заслужити її любов своєю відданістю й сталістю. Він просить Машу лише про право допомогти їй, якщо неї осягне нещастя й не від кого буде чекати заступництва; ” чиОбіцяєтеся ви вдатися до мене, жадати від мене всього для вашого порятунку?..”

Вдячна й безкорислива любов Дубровского глибоко хвилює й торкає школярів. Навряд чи варто критикувати м’якість пушкінського героя, його відмова від помсти, його відношення

до Маші: в V класі такі оцінки будуть занадто поверхневими й не допоможуть усвідомити характер героя (учитель пам’ятає, що це характер романтичний), а, скоріше, спотворять його сприйняття.

Тому на питання; “Чому Дубровский відмовився від помсти Троекурову?” – ми відповідаємо так, як відповідає сам автор: через любов к. Маші, любові глибокої, шляхетної й самовідданої. Для міркування й уточнення змісту обговорюваних подій і відносин Володимира й Марьи Кириловны, Марьи Кириловны і її батька п’ятикласникам пропонуються такі питання: “Як ставиться Кирила Петрович до дочки? Як він розпорядився її долею?”

Переходячи до обговорення подальших подій, діти згадають, що Троекурову вага в губернії давали “багатство, знатний рід і зв’язки”. Щастя, на його думку, – це гроші, знатність. Тому, піклуючись по-своєму про дочку, він радується сватовству князя Верейского. Троекуров із щирою переконаністю говорить дочки: “Я знаю краще твого, що потрібно для твого щастя” – і не приймає всерйоз її слів: “Папенька! папенька, не губите мене, я не люблю князя, я не хочу бути його женою…”

А як ставиться Маша до Дубровскому?

Діти читають: шлюб із князем “пугал її, як плаха, як могила. “Ні, ні, – повторювала вона в розпачі, – краще вмерти, краще в монастир, краще піду за Дубровского”.

Те, що шлюб з Дубровским сприймається Машею нарівні з монастирем і смертю, далеко не завжди розуміють школярі при самостійному читанні, а саме це й дає досить яскраве подання про відношення Марьи Кириловны до Володимира Дубровскому. І тільки тепер учні зрозуміють зміст її відповіді Дубровскому: “Тоді, тоді, робити нема чого, з’явитеся за мною, я буду вашої женою” (глава XV).

Троекуров розпорядився долею Марьи Кириловны по-своєму. Почувши від дочки, що вона просить допомоги в Дубровского, він прискорив її весілля із князем Верейским.

Будинку школярі читають глави XVII-XIX і готовлять переказ епізоду “Останній бій”.

Перша частина восьмого уроку присвячується історії з кільцем. П’ятикласники читають на уроці епізод (в особах) і оцінюють поводження Сашка й Мити: один із хлопчиків, барчук, зніжений і боягузливий, віддає сестру, інший, розумний і кмітливий селянський хлопчик, тримається мужньо, самовіддано й не видає Дубровского.

Але діти не завжди розуміють, що стійкому й відданий своєму панові рудий хлопчисько показав, не підозрюючи того, де ховається Дубровский. Саме на це й розраховували Троекуров і справник, відпускаючи хлопчика без покарання.

Осмислення епізоду “Невдала спроба Дубровского звільнити Машу” викликає в хлопців гарячі суперечки. Чому Маша на слова Дубровского: “Ви вільні” – відповідає: “Ні, пізно, я повінчана. Я чекала вас до останньої мінути… Але тепер… тепер пізно…”

Треба пояснити дітям, що по звичаях того часу й по глибокому переконанню Марьи Кириловны церковний обряд вінчання з’єднав її назавжди з тим, хто був їй ненависний. Вона не могла змінити своїх подань, які виховували в неї із самого дитинства, і залишилася вірної обітниці, даному за неї в церкві.

Читач не знає, чому спізнився Володимир. Але школярі розуміють великодушність Дубровского, коли він, важко поранений, наказує своїм спільникам не торкати Верейского.

Працюючи над останньою главою, діти переказують епізод “Останній бій”, де відтворюють опис табору, самих розбійників і бою. Звичайність їхніх занять і мирного побуту свідчить про те, що Пушкін не прагнув показати “гніздо лиходіїв”; міцність, оточена ровом і валом, на якому в маленької гармати сидить вартовий, говорить про те, що Дубровский використовував своє знання військового діла й навчив спільників веденню бою.

Важливо звернути увагу п’ятикласників на те, як піклуються розбійники про спокій і здоров’я свого проводиря: “дивне мовчання царювало в цій юрбі”; караульщик, що запекла було в усі горло пісню, швидко перериває її, почувши зауваження Єгорівни: “Винуватий, Єгорівна… добре, більше не буду, нехай він собі, наш панотець, почиває так видужує”.

Чим же здобув Дубровский таке відношення з боку своїх спільників? Нехай хлопці подумають над цим питанням. Згадуючи окремі епізоди повести, оцінюючи вчинки й поводження Володимира, учні скажуть про його розум, хоробрість, великодушності, прагненні до справедливості. Однодумці Дубровского могли співчувати й особистій долі свого молодого проводиря: втрата батька, раптова бідність, нещасна любов. Згадаємо, що Володимир зі своїми спільниками відбирав гроші й майно тільки в багатіїв, що він не пролив ні однієї краплі крові, нікого не скривдив дарма. Авторитет його так великий, що коли він радить своїм однодумцям роз’їхатися по далеких губерніях і мирно дожити там свої дні, то вони так і надходять, про що говорять нам останні рядки повести.

Але Пушкін не ідеалізує свого героя. Дубровский дворянин, вихований у дворянських забобонах того часу. У відношенні його до членів зграї часом протягає панська зневажливість, схожа на презирство. Особливо проявляється це в останнім його мовленні, зверненої до спільників: “…але ви всі шахраї й, імовірно, не захочете залишити ваше ремесло…” Автор як би говорить нам: Володимир помилявся, уважаючи, що його “товариші” не відмовляться від розбою. Можна припустити, що більшість їх було щиро прив’язане до Дубровскому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Як Дубровский став Дефоржем

Categories: Нові твори

Links