Я в серце маю те, що не вмирає

Долю не вибирають. Якби це було можливо, то багато б хто з людей обрав собі інше життя – здорових і заможних, сповнених цікавих зустрічей і захоплюючих мандрівок. Можливо, обрала б собі іншу долю юна Лариса Косач. Вона воліла б мати здоров’я, займатися улюбленої музикантом, до якої мала неабияке дарування… Але тоді, напевно, мир не довідався про поетесу Лесі Українці, чиє життя було постійною боротьбою – боротьбою із хворобою, з миром, боротьбою за право називатися Людиною.

Своєрідним маніфестом життя й Творчості поетеси можна вважати

її вірш ” Contra spem spero “. Це латинське вираження – “без надії сподіваюся” – тепер завжди в моїй свідомості буде асоціюватися з Лесею Українкою. Вражаючий по своїй глибині текст, сповнені драматизму рядка не залишають байдужими нікого. А особливо, якщо згадати, що створила цей шедевр поетеса в дев’ятнадцятирічному віці. Саме тоді стало зрозуміло, що хвороба, з якої вже кілька років бореться Леся, невиліковна, і тепер недуга буде її постійною супутницею. Що повинне було відбуватися в душі юної, дівчини, щоб викликати такі порівняння: Думи – ” Хмари, осінні”, а життя – закочування “на гору

круту, кремнієву” важкого каменю? Але поруч із тим – готовність до боротьби й нескореність долі. Поетеса не бажає, щоб її “молоді лета” промайнули “у жалі, у голосінні”, і висловлює готовність “несучу вагу ту страшну”, “сміятися крізь сльози”, не показувати миру своїх теперішніх почуттів.

Кожний рядок цього вірша вистражданий душею поетеси – душею изболевшей, але нескореної. І життєстверджуючим гімном звучать останні рядки цього добутку: “Так! Я буду крізь сльози сміятися, Серед нещастя співати пісні, Без надії таки сподіватися, Буду жити! Ладь думи сумні!”

Можна затверджувати, що тема боротьби є одним з лейтмотивів творчості великої української поетеси Лесі Українки. Візьмемо для приклада її поему “Роберт Брюс, король шотландський”. Поетичне оповідання про визвольну боротьбу шотландського народу – хіба не про долю рідної землі писала ці рядки поетеса? Славні сторінки історії власного народу навіяли неї. Слава, як і народне слово, безсмертна. От як говорить про це Леся Українка у фіналі поеми: “И не вмре та слава, не поляже, У пісні, слові буде вічно жити, і про себе миру розповість”.

Але для поета важливо мати волю й не залежати від думок і подивитися тих, хто має владу. Згадаємо хоча б ці рядки із чудової поеми “Давня казка”: “Не співак, у кого думки не літають вільно у світі, А заплуталися навіки в золоті тонкі мережі”.

Воля до життя, боротьба за неї знайшли відображення в багатьох творах Лесі Українки. Особливо яскраві слова, на мою думку, поетеса вклала у вуста Мавки, героїні чудової “Лісової пісні”. “Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серце маю те, що не вмирає!” – крізь роки проговорює до нас автор словами Мавки.

І ця думка стала пророчої для самої поетеси, що у собі, у своєму серці несла вогонь поезії, вогонь любові – “те, що не вмирає”. Ця тендітна жінка виявилася більше мужньої багатьох чоловіків. Тому що іноді мужність потрібно вже для того, щоб просто жити.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Я в серце маю те, що не вмирає

Categories: Нові твори

Links