Хвиля – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено

Хвиля йде,
Вал гуде – білий, смілий, срібний, дрібний,
Нападе
на сухеє баговиння,
На розсипане каміння,
Білим пломенем метнеться,
Стрепенеться,
Скине з себе все, що ясне,
Й гасне…
Хвиля смутна,
Каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
Відпливає посумніла,
Мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
Мов жалобу.
І зітхає,
І втихає,
рине в море величезне
Й щезне…
Чи вона
Йде до дна?
Може, буде там покірно,
Мов рабиня, тихо, вірно,
Колихать малі молюски,

/> гаптувать прозорі луски,
На коралі класти карби,
Вартувати морю скарби,
І слугою
Під вагою там вона довіку
Стане й не повстане?
Чи полине межи сестри, межи милі,
Вільні хвилі,
Розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
Потім зрине
І гучна,
І бучна,
переможно валом сплесне
І воскресне?

Коментар
Прекрасна пейзажна картина “Хвиля” Лесі Українки змальовує мінливу морську хвилю – то гучну, світлу і сильну, то смутну, кала мутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то “колише молюски”, кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то

виринає грайливо й плюскочеться між сестер. Ритм вірша нагадує коливання хвиль. Поетеса широко використовує звукопис (асонанс та алітерацію), відтворюючи шум моря. Це один із кращих її мариністичних творів, хоча можна розглядати його і як алегоричну картину людського життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Хвиля – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Скорочено

Categories: Скорочені твори

Links