Хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь

Євгеній Онєгін – син процвітаючого петербурзького чиновника – одержав типове для свого часу й класу домашнє утворення. А. С. Пушкін досить критично оцінював рівень освіченості свого покоління:

Ми все вчилися потроху

Чому-небудь і як-небудь,

Так воспитанъем, слава богові,

У нас немудро блиснути.

Проте Онєгін знав латинь, античну літературу, що, щоправда, не любив, захоплювався прогресивною економічною теорією, історією, філософією:

Сварив Гомера, Феокрита;

Зате читав Адама Смита…

До того ж Онєгін завжди грав

яку-небудь роль, що відповідає певної світської умовності, і вдало прикривав поверховість утворення продуманим поводженням:

Мав він щасливий талант

Без принужденъя в розмові

Торкнутися до всього злегка,

З ученим видом знавця

Зберігати молчанье у важливій суперечці

И збуджувати посмішку дам

Вогнем нежданих епіграм.

Євгеній вів типову для столичної аристократії життя: бали, ресторани, театри, прогулянки по Невському проспекті, любовні розваги, у яких він досить превстиг завдяки здатності “жартуючи безвинність дивувати, лякати отчаяньем готовим, приємної лестощами забавляти”.

І все-таки він виділяється серед загальної маси “золотої молоді” критичним мисленням, шляхетністю душі. Пушкіна, називаючи його “другим Чадаевым”, визнавав своє духовне споріднення з героєм:

Мені подобалися його риси,

Мріям мимовільна відданість,

Неподражателъная чудність

И різкий, охолоджений розум.

Онєгін усвідомлював суєту й безглуздість світського життя, наповненою нещирістю, умовностями. Як мисляча людина, вона з гіркотою усвідомлювала спустошуючу душу суєту “світла порожнього”, і їм опанувала “російська нудьга”:

Немає: рано почуття в ньому охолонули;

Йому знудив світла шум;

Красуні недовго були

Предмет його звичних дум;

Зради стомити встигли;

Друзі й дружба набридли…

Спроби боротьби з “щиросердечною порожнечею” через невміння систематично трудитися тільки збільшили його озлобленість, похмурість, духовну самітність, пересиченість життєвою суєтою, вгасання “серця жару”.

Очутившись в успадкованому маєтку, Онєгін полегшив життя селян заміною гнітючої панщини “оброком легенею”, але непослідовність, невміння трудитися не дозволили йому розвити реформаторську діяльність. “Щиросердечна порожнеча” не залишала його й у селі: вульгарні розмови сусідів-поміщиків, що оголюють вузькість кругозору й примітивність мислення, обтяжували його, він зволів їм горда й гірка самітність.

Щиросердечний сон Євгенія був порушений визнанням у любові чарівної, щирої й глибокої дівчини, і “чувствий запал стародавній їм на мінуту опанував”, але внутрішня спустошеність і шляхетність душі не дозволили щирому пориву розвитися в любов.

Знайомство з молодим, утвореним романтичным поетом Володимиром Ленским, що також різко виділявся в масі помісного дворянства, скрасило Онєгіну годинники дозвілля, подарувало мінути високого спілкування. Ленский здавався повною протилежністю Онєгіна: “вільнолюбні мрії, дух палкий, завжди захоплене мовлення”, недосвідченість і гарячність, серцева недосвідченість і щира поривчастість – усе відрізняло юного поета від Євгенія. Ленский з усім нерозтраченим жаром душі мріє про щастя всього людства, вірить у священні узи теперішньої дружби:

Він вірив, що друзі готові

За честь його приять окови…

Що є вибрані долями,

Людей священні друзі;

Що їхня безсмертна сім’я

Непереборними променями

Коли-небудь нас опромінить

И мир блаженством обдарить.

Як нагадують ці рядки щирі й натхненні вірші Пушкіна про ліцейське братерство або виконане мужності й шляхетності вірш, присвячений друзям-декабристам!

Безумовно, Ленский був духовним родичем декабристів, його суспільні ідеали настільки ж гуманні й шляхетні. Правда, цей “напівросіянин сусід” Онєгіна був далекий від національного грунту. Його високі ідеали були досить розпливчасті, невизначені, втілювалися в поезії в “щось і ту-манну далечінь”.

Холодний розум, щиросердечна пересиченість і туга Онєгіна не заважали йому любуватися щирістю поривів юного поета, палкістю його почуттів, гарячністю переконань. Євгеній як характер потайливий, самотній, звернений у себе навіть у ранній юності не відрізнявся такою щирістю, чистотою помислів, силою переконаності, він завжди відігравав певну роль. Можливо, Онєгін навіть злегка заздрив чесності, природності друга, приховуючи за іронією замилування його прямотою й гарячністю:

Він слухав Ленского з посмішкою.

Поета палка розмова,

И розум, ще в сужденъях хиткої,

И вічно натхненний погляд, –

Онєгіну все було наскільки

Онєгін душевно спопелілий, позбавлений усіляких ілюзій і ідеалів, настільки Ленский чистий душею, повний високих думок, шляхетних устремлінь, романтичних поривів:

Негодованье, сожаленье,

До блага чиста любов

И слави солодке мученье

У ньому рано хвилювали кров.

Дуже жагуче, самозабутньо віддається Володимир почуттю любові до Ольги. Вона представляється йому вінцем створення, втіленням досконалості, усе в ній бачиться йому в рожевому світлі. Дурна сварка привела друзів до дуелі, і вони через острах “суспільного мненья” (а Ленский ще й через неусвідомлене прагнення до героїчного) змушені були стрілятися. Ленский “у кольорі радісних надій” був убитий.

Яким же бачив Пушкін Майбутнє своїх героїв, не трапся драматичної розв’язки? Ленскому він пророкував долю теперішнього поета, народного трибуна, але не виключав і можливості “звичайної долі” провінційного поміщика. При сприятливому збігу обставин він цілком міг прийти в стан декабристів. Онєгін же, уражений скептицизмом, не міг стати свідомим борцем за справедливу перебудову суспільства, його чекав шлях індивідуального протесту, пасивного заперечення, непротивлення злу насильством.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь

Categories: Нові твори

Links