Художні дитячі образи Гюго-романтика

Письменник широкого творчого діапазону й величезного суспільного темпераменту, жагучий гуманіст і поборник справедливості, Гюго викривав нелюдські закони буржуазної держави, таврував монархічну й клерикальну реакцію. “Трибун і поет, він гримів над миром подібно урагану, збуджуючи до життя все, що є прекрасного в душі людини”,- писав про Гюго М. Горький

Художня своєрідність Гюго-романтика зв’язана самим безпосереднім образом з його абстрактно етичними поданнями й утопічними соціальними ідеалами. Розуміючи історичний прогрес

як споконвічну боротьбу добр і злого почав у світі, письменник вірив у всемогутність совісти й думав, що однієї сили переконання буде досить, щоб призвати владу імущих до милосердя. Кожний персонаж, при всій його незвичайності, з’являється як уособлення одного із двох початків, що борються. Звідси пристрасть Гюго до яскравих тонів і різким, контрастним протиставленням. При цьому фізичне неподобство часто виявляється тільки оболонкою, що таїть дивну щиросердечну щедрість і доконану моральність (Квазімодо, Гуинплен), і, навпаки, зовнішнє благопристойність і краса нерідко прикривають холодний егоїзм, низинні тваринні

інстинкти (Феб, Джозиана й ін.).

Гюго Висуває в центр оповідання титанічну особистість, що бореться. Нормандський рибалка Жильят вступає в єдиноборство з океаном, затверджуючи своїм героїзмом непреоборимую силу розуму й творчої праці (“Трудівники моря”); Гуинплен, син опального лорда, що виріс серед знедолених людей і изведавший всю глибину людських страждань, пред’являє в парламентському мовленні грізні обвинувачення англійської знаті (“Людина, що сміється”); Жан Вальжан, що присвятив себе після дев’ятнадцятирічної каторги служінню добру й справедливості, кидає виклик буржуазному закону (“Знедолені”).

Відстоюючи Свої філолофсько-етичні принципи, Гюго малював широкі історичні й соціальні полотна й з величезною силою обурення викривав у кожному добутку суспільне зло і його справжніх носіїв – бездушних аристократів, церковників-бузувірів, своєкорисливих багатіїв, жорстоких охоронців “порядку”. У всіх випадках письменник рішуче протиставляє людину з народного середовища ворожому експлуататорському суспільству. У поколінь, що переміняються, підлітків мають незмінний успіх історичні романи Гюго, що дають живе подання про середньовічний Париж, Англію кінця XVII-початку XVIII століття й Франції епохи Великої революції. Знайомство з Гюго починається вже з молодшого віку. Виходять окремими книжками “Гаврош” і “Козетта” – уривки з “Знедолених”, перетворені в закінчені короткі повести

Соціальну тему роману “Знедолені” визначають, за словами автора, “три основні проблеми нашого століття – приниження чоловіка внаслідок приналежності його до класу пролетаріату, падіння жінки внаслідок голоду, зів’янення дитини внаслідок мороку неуцтва”. Першу із цих проблем ілюструє трагічна доля Жана Вальжана, другу – Історія бідної робітниці й третю – жалюгідна доля сироти Козетти й безпритульного хлопчати Гавроша. Положення дитини в сім’ї й суспільстві, експлуатація дитячої праці, бездоглядність і бродяжництво підлітків – соціальне питання, що займає велике місце не тільки у віршах і романах, але й у публіцистиці великого романтика. Він справедливо вважав, що “по розмірі заступництва, яким оточені дві слабких істоти – жінка й дитина, можна виміряти ступінь цивілізації взагалі”. “Кожна людина,- писав Гюго,- народжується добрим, чистим, справедливим і чесним. Якщо він знівечений і жахливий, то тому, що його кинули в таку форму, з якої він вийшов злочинне й страшним” (“Вище милосердя”), Отже, формування людини і його майбутні можливості залежать від того, у які умови він поставлений сдетства.

Оповідання про Козетте переносить читачів у французьку провінцію, у похмуру харчевню Тенардье, де немов “муха в служінні в павуків” б’ється змучена дівчинка. Оскільки історія Жана Вальжана залишається за рамками оповідання – він навіть не названий по імені,- чудесний порятунок дитини таємничим незнайомцем нагадує чарівну казку, а сама Козетта походить на Золушку. Різкий перехід від мороку до світла, з безодні розпачу, у яку була ввергнута Козетта, до несподіваного щастя як не можна краще характеризує поетику Гюго й у той же час підсилює казковий колорит повести, відсутній у контексті роману, але в цьому випадку цілком доречний. Добрий старий, що звільняє маленьку служницю від влади жадібного трактирника і його злої дружини, не тільки відновлює потоптану справедливість, але й стає як би її уособленням. Викривальний пафос “Знедолених” відчувається й у цьому невеликому уривку

Зовсім іншим колоритом перейнята повість “Гаврош”, скомпонована з наступних епізодів роману. Тут немає ніякої казковості, кожна деталь дихає суворою життєвою правдою. Гаврош – один із самих вражаючих дитячих образів у світовій літературі – зображена як типовий паризький гамен (бездомна дитина). “Він постійно був у русі: бродив, розспівуючи пісеньки, по вулицях, рився в стічних канавах, крав понемножку, але легко й весело, як крадуть кішки або воробушки, сміявся, коли його називали шалапутом, і гнівався, коли його обзивали бурлакою. У нього не було ні даху, ні хліба, комусь було пригріти й приголубити його, але він не тужив”.

Простежуючи історію Гавроша, Гюго виступає не тільки як великий художник, але і як соціолог, що покладає відповідальність на суспільство за те, що воно прирікає дітей бідняків на бродяжництво й голод. І фінал повести логічно цілком обгрунтований. Безжурний гамен, з дитинства що навчився ненавидіти ситих і самовдоволених буржуа, виявляється серед учасників барикадних боїв під час паризького повстання 1832 року. Сцена героїчної загибелі Гавроша, із задерикуватою пісенькою собирающего патрони під кулями гвардійців, виконана теперішньої революційної патетики

Образи Козетти й Гавроша зажили своїм самостійним життям незалежно від роману “Знедолені”, уривки з якого використалися для дитячого читання й у дореволюційній Росії, тим часом як його повний текст завзято заборонявся цензурою. (Роман виходив російською мовою з купюрами.) Крім історії Козетти (оповідання про неї друкувався за назвою “Сирота в неволі”), відома була ще книжка “Праведний старець” – про зустріч каторжника Жана Вальжана з єпископом Мериэлем. Зворушлива історія звертання закоренілого злочинця на шлях християнського милосердя, до того ж ще відповідним чином препарована, перетворювалася в недільну проповідь

Що стосується історії Гавроша, те вона була витягнута з роману у вигляді зв’язковий повести й одержала широке поширення на багатьох мовах народів, З наявних обробок краща – Н. Касаткиной [у доповненому варіанті]. Всі романи Гюго, не крім “Знедоленого”, випущені в скорочених перекладах для дітей середнього й старшого віку. Варто ще згадати збірник вибраних віршів і публіцистики Віктора Гюго, виданий за редакцією А. А. Смирнова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Художні дитячі образи Гюго-романтика

Categories: Нові твори

Links