Хто ж Чацкий: переможець або переможений?

У комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму” ми познайомилися з багатьма героями, одним із яких був Олександр Андрійович Чацкий.

Олександр Андрійович Чацкий дуже гарна людина, на мій погляд. Він був добре вихований. Його поводження і його слова підкреслювали якась добірність, тонкість і перевага. Чацкий, на відміну від Фамусова, розумний і повний знань. Також Олександр Андрійович увесь час хотів робити щось на благо суспільства й чесно служити Батьківщині. І це ще раз підкреслює його шляхетність і перевага

Чацкий завжди був гідний

найкращого. І коли він полюбив Софію, він, як і всі молоді закохані люди, уважав, що Софія його любить так само жагуче, як і він неї. Але це було не так. Коли Чацкий, приїхавши, зустрічає Софію, то починає згадувати прекрасне минуле, не знаючи, що Софія вже давно не та, що була раніше. Олександр згадує їх разом проведене дитинство:

Де час те? де вік той безневинний, Коли, бувало, у вечір довгий Ми з вами з’явимося, зникнемо отут і там, Граємо й шумимо по стільцях і столам А отут ваш, панотець із мадамой, за пікетом; Ми в темному куточку, і здається, що в цьому! Ви помнете? здригнемося, що скрипне столик, двері…

Але

Софію це минуле нітрохи не торкає, вона вважає проведене разом з ним час просто хлоп’яцтвом. Закоханий Чацкий же цього не розуміє. Він як і раніше простий і наївний у своїй сліпій любові. Але все-таки, як би не був Чацкий прив’язаний із Софії, йому знадобився лише один день, щоб з його очей “спала завіса”. Він довідається, що вже абсолютно байдужно Софії. Це відбувається так: Чацкий пропонує Софії свою допомогу в будь-яку мінуту, у будь-якому лиху, а вона відмовляє йому й говорить: “На що ви мені?”. Цим самої вона підкреслює, що він їй просто не потрібний. Олександр, нарешті, це розуміє й вирішує виїхати з Москви, щоб не бачити всього мерзенного й лицемірного, що діється в будинку Фамусових і, зокрема, Ссофией.

Чацкий надійшов правильно, що не став знову закривати свої очі на всі примхи й примхи Софії. Він раз і назавжди дав їй зрозуміти, що є на світі дівчини шляхетніше й краще її. Чацкий виїхав переможцем, не давши себе обманювати далі.

Насправді, хто ж Чацкий: переможець або переможений у цій нескінченній грі вдавання, заздрості, чинів і шумних балів тої години Москви:

Де, укажіть нам, батьківщини батьки, Яким ми повинні прийняти за зразки? чиНе ці грабіжництвом багаті? Захист від суду в друзях знайшли, у спорідненні, Чудові соорудя палати, Де розливаються в бенкетах і марнотратстві, И де не воскресять клієнти-іноземці Минулого життя подлейшие риси Та й кому в Москві не затискали роти Обіди, вечері й танці?

Така була Москва того часу, таке було те суспільство, і Чацкий вийшов переможцем із цієї найдурнішої гри, складеної з обману й чиношанування. Він тому переможець, що не захотів уподібнитися Молчалину, що тільки й робив, що підлизувався до високих людей, за що й одержував усякі нагороди й подарунки. Чацкий не захотів уподібнитися Фамусову, якому було байдуже всі, крім грошей і того, щоб його поважали. Чацкий жив не чинами й не грошима, а розумом і серцем. Він щиро любив Софію, ніколи цікаву й товариську, але за три роки його відсутності перетворилася в одну з маріонеток фамусовского театру, яким керували гроші й безмежна заздрість і одночасно лестощі й повага, настільки непорівнянні:

…А він у відповідь: “Недарма, Ліза, плачу: Кому відомо, що знайду я воротясъ? И скільки, може бути, втрачу!” Бедняжка начебто знав, що року через три…

Переможець Чацкий, може, ще й тому, що він умів до всього ставитися сміючись. Його смішило всі, і сприймав він всі як тимчасове явище. Чацкий був оптимістом і щиро не вірив у те, що миром будуть правити Фамусови, але його надія тільки й залишилася надією. Чацкого не розуміють або не хочуть розуміти. Знайди він підтримку серед людей, може, і не порахували б його божевільним. Але все-таки це трапилося. А через що? Через правду! Той відкритий і ясної, як день, що була закрита від поглядів інших людей хмарами неправди й заздрості. У цьому була головна перемога Чацкого. У правді, що він умів бачити й розуміти, але він був один і тому повинен був виїхати. Пускай його не зрозуміли й оббрехали, Чацкий залишився собою й став переможцем у цій грі по ім’ю Життя:

…Божевільним ви мене прославили всім хором Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає повітрям одним, И в ньому розум уцелеет. Геть із Москви! сюди я більше не їздець Біжу, не оглянуся, піду шукати по світлу, Де ображеному є почуттю куточок!.. Карету мені, карету!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Хто ж Чацкий: переможець або переможений?