Хрестоматія: Німецький роман про людей і обставини

Література – людинознавство, у ній люди пізнають самю себе. Розвиваючись, вона йде до усе більше глибокого розкриття сутності людини, його прагнень, надій, можливостей, його ме. ста у світі. Але людина невичерпна, і кожна епоха ставить нові питання. Література покликана усвідомити ці питання й відповісти на них. При цьому її відповіді ніколи не бувають остаточними, у них завжди втримуються паростки нових питань

Художники-гуманісти епохи Освіти, як ми вже знаємо, проголосили високий ідеал гармонічного розвитку особистості, але натрапили

на невідповідність реально існуючого суспільства цьому ідеалу. Духовні сили людини по – . лучали в несправедливо влаштованому суспільстві перекручений розвиток, дисгармоничность миру заважала можливостям стати дійсністю. Романтики спробували звільнити людину від влади зовнішньої необхідності, дали йому незалежність, правда тільки в сфері душі, і розділили людей на живі й мнимо живих, “музикантів” і “немузикантів”, не ища пояснень тому, що саме зробило людей настільки різними

Гейне звернувся до зображення соціальних обставин, намалював картину стану Німеччини свого часу, її глибокої

соціально-політичної відсталості й суперечливості. У темі нещасної любові він позначив також зв’язок між долею людини й соціальних обставин. Але складну діалектику взаємодії характерів і обставин німецькій літературі стояло, пізнати на наступному, реалістичному етапі розвитку. Позиції реалізму дозволили ближче підійти до відповіді на питання про природу людини, про те, який же він насправді, добрий або зол, і що робить його добрим або злим. Це завдання встало перед романом – жанром, розвиток якого в німецькій літературі йшли вкрай повільно й важко.

У літературах інших європейських країн – Росії, Франції, Англії – в 30-40-х рр. XIX в. зложився й досяг розквіту реалістичний соціальний роман, тобто роман, що розкриває зв’язок і взаємодію характерів і соціальних обставин. На відміну від романтиків реалісти, що радели про людину нітрохи не менше, не стали ігнорувати соціальні обставини, а почали уважно вдивлятися в них, тщательнейшим образом їх аналізувати. Народилося мистецтво, орієнтоване не на протиставлення ідеалу дійсності, а на показ самої дійсності й закономірностей її розвитку. При цьому життя зображувалося так, щоб читач гостро відчув, як далека вона від ідеалу. Реалізм цей одержав назву критичного, тому що пафос його складався у викритті нелюдськості відносин у класово антагоністичному суспільстві, – це вони робили людину злим, а того, хто насмілювався бути добрим, прирікали на лиха або навіть на загибель

На відміну від романтизму література критичного реалізму відводила визначальне місце соціальному середовищу. Характер людини, його вчинки стали зображуватися як результат взаємодії індивідуальних властивостей особистості й впливи соціального оточення. Стала простежуватися біографія героя, його передісторія, його кар’єру. Визначилися два варіанти шляху героя. Радянський учений Д. В. Затонский, автор цікавої книги.”Мистецтво роману й XX століття” (1973), умовно назвав ці два шляхи: “шлях до себе” і “шлях від себе”. У першому випадку герой іде через життя, піклуючись насамперед про своє внутрішнє, духовне збагачення, і, знаходячи життєвий досвід, виростає морально, затверджуючи краще в собі. Такий, наприклад, шлях Вільгельма Мейстера, героя романів Гете “Роки навчання Вільгельма Мейстера” і “Роки мандрівок Вільгельма Мейстера”. Шлях до себе означав тим самим і шлях до людей, тому що це був шлях кчеловечности.

У другому випадку герой, заражений буржуазним егоїзмом, віддавав добрі початки своєї душі заради зовнішнього успіху, кар’єри, багатства. Таких прикладів у соціальному романі 30- 40-х рр. чимало: Жюльен Сорель у романі Стендаля “Червоне й чорне”, Эжен Растиньяк у романі Бальзака “Батько Горио”, Люсьен Левен у романах того ж автора “Втрачені ілюзії” і “Блиск і вбогість куртизанок”. Десятиліття через тим же шляхом, тільки багато більш нагло й упевнено, пройде Жорж Дюруа в романі Мопассана “Милий друг”. Нащадком цих героїв з’явиться Клайд Гриффите, центральний персонаж роману Теодора Драйзера “Американська трагедія”; це жалюгідний і безхарактерний малий, що зважився вбити свою кохану, просту робітницю, заради того, щоб женитися на дочці багатія, і потрапив на електричний стілець. У німецькій літературі XIX в. роман відставав у своєму розвитку від інших жанрів. Після блискучих досягнень Гете й Гофмана роман на довгі роки був відтиснутий на периферію літературного процесу

Роман по своїй природі – універсальний жанр, він тяжіє до відображення широких і різноманітних життєвих зв’язків. У Німеччині ж, де усе ще зберігалася роздробленість і панував провінціалізм, роману бракувало життєвого грунту. В 30-40-х рр. XIX в. там ішов ще важкий процес повільного визрівання жанру. Поразка революції 1848-1849 р. багато в чому визначило особливості соціально-політичного й духовного життя Німеччини в другій половині XIX в. Після Франко-прусской війни (1870-1871) відбулося нарешті довгоочікуване об’єднання Німеччини, але не на демократичній основі, як про тім мріяли кращі люди країни, а “залізом і кров’ю”, у формі пруссько-мілітаристичної Германської імперії. У ній ще зберігали силу пережитки феодалізму, але ріс вплив буржуазії, що помітно активізувала після 1871 р. свою підприємницьку діяльність і поширювала в країні дух наживи. Імперія проводила агресивну зовнішню політику; був прийнятий “винятковий закон проти соціалістів”, що мав метою підірвати зростаючий робочий рух

У цих умовах цивільна спрямованість німецької літератури, що настільки яскраво виразилася у Творчості передових письменників в 30-40-і рр., слабшає, у ряді випадків дається взнаки вплив реакційних напрямків буржуазної суспільної думки. Але реалізм продовжує розвиватися. Кращі німецькі письменники добре бачили антигуманістичний характер пруссько-германської державності й розвивали у своїй творчості критикові феодально-буржуазних порядків, засуджували бюрократизм, лицемірство, бездушшя

Друга половина століття зробилася для німецької прози часом істотних нагромаджень. Чималий внесок у розвиток німецького роману в цей період внесли Фриц Рейтер, Теодор Шторм, Бертольд Ауэрбах, Вільгельм Раабе. Правда, у їхній творчості в більшій або меншій мері помітна печатка так званого обласництва. Тривала розірваність країни позначалася в їхньої особливої прихильності до місцевого колориту, до діалектного фарбування мовлення. Однак проблематика добутків цих письменників виходила за обласницькі рамки. У німецькій літературі ріс – інтерес до простих людей – селянам, ремісникам, до повсякденних турбот, психології, побуту рядових трудівників, намальованих часом не без сентиментальності, але й не без доброго гумору. Література цього роду зіграла чималу роль у формуванні традицій зримого зображення життя простих людей – традицій, продовжених німецьким романом XX сторіччя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Хрестоматія: Німецький роман про людей і обставини