Хочу поговорити з тобою про свій рідний край

Я проживаю в Тамбовській області. У селі Алгасово. Тут немає ніяких крас і багатств, крім лісів, лугів і прозорого повітря. Мій край дуже скромний, але в ньому чарівна й різноманітна російська природа

Якщо провесною відправишся в ліс, коли тільки пригріє сонечко, то побачиш землю, укриту мереживним білим покривалом. Це розцвіли проліски, перші вісники весни. Їх маленькі ніжні голівки схожі на дзвіночки. Здається, нечутним людині дзенькотом вони хочуть розбудити сплячу природу

Улітку в лісі й садах у нас багато соковитих плодів: ягід суниці

й полуниці, смородини й малини, вишні і яблук. Лугу золотий колір одуваничикового плаття міняють на ромашкове вбрання. Ласкаві промені сонця можуть твоє тіло, розпластане на печені песочке в річки, розфарбувати в шоколадний колір. Ну, а якщо не поосторожничаешь, те спалить, і будеш – кольору облізлого раку

А як красиво в нас восени! Сіло розташоване начебто в ямі. Дивишся з наших пагорків-ярів на Село зверху долілиць і бачиш сплески багряних кленів, золотавих беріз, зелено-жовтих лип і осик. Хліби прибрані, городи спорожніли, сіло дихає тишею. І лише листя шарудить під ногами жителів села, що поспішають

кудись під дощем листопаду

Люблю дзвін мого краю. Він начебто призиває нас усіх берегти своє село: все те, що залишили нам діди й прадіди. Учить нас, що жити треба законами серця й совісті, сприймаючи наш мир через красу. Ми звикли до того, що день поміняє ніч, що навесні ми чуємо солов’я. Прозорі джерела дихають прохолоддю, у ріці плескається риба, а над головою синявий неба. Зберегти ж ці багатства – наш борг. Від всіх жителів села залежить, чи буде для нас повітря – батьком, вода – матір’ю, а Земля – будинком. Чи зуміємо зберегти свій рідний край і планету Земля? Не знаю, але поки яри всі завалені сміттям, відходи будівництва жителі вивозять у ліс, у річку скидають господарські відходи. І це теж мій край, мої односільчани й земляки

Ми все навчилися шкодити навколишньому середовищу, може вже пора все це захищати від самих же себе?

Я думаю, що прийшов час усвідомити кожному. Що ми живемо в озоновій кульбабі, що наша земля – самотня небесна квітка, що бідує в нашім захисті. Ми повинні зрозуміти, що любов до природи – це любов до батьківщини, до свого народу. І це повинне стати способом нашого життя, дзвоновим сполохом нашої совісті, любов’ю й повагою д самим себе

Твір написав

Учень 9 “Б” класу

МОУ Алгасовская СОШ

Ведищев Артем


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Хочу поговорити з тобою про свій рідний край