ХІХ це солодке слово “свобода” – XIX СТОЛІТТЯ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ

ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ

XIX СТОЛІТТЯ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ

Від усіх попередніх ХІХ століття відрізнятиметься точним і проникливим зображенням людського серця.

Стендаль

ХІХ це солодке слово “свобода”

В історії людства ХІХ ст. було епохою настільки ж доленосною, наскільки динамічною та суперечливою. Починалося воно під гуркіт артилерії Наполеона, який чули Африка і Європа, Берлін і Москва, Аустерліц і Ватерлоо. Багато людей тоді вірили, що цей, “нікому не відомий бідний лейтенант, зробився володарем світу за

допомогою тільки своєї шпаги” (Стендаль, “Червоне і чорне”), був лицарем “свободи, рівності та братерства”. Проте, досягши влади, палкий поборник свободи й ворог монархії сам став імператором! Це було ще однією гіркою пігулкою для тих, хто вірив у гасла Просвітництва й Великої французької революції 1789-1793 рр. про настання доби “свободи, рівності й братерства”. Красиві гасла обернулися на кривавий терор, а “засновані “перемогою розуму” суспільні й політичні установи виявилися злою, сміховинною карикатурою на блискучі обіцянки просвітителів” (Ф. Енгельс).

На початку ХІХ ст. перемога капіталізму

над феодалізмом стала очевидною й остаточною. На зміну влади монархів і аристократів прийшла влада “грошового мішка”, який панує й нині. Це був глобальний ідейно-політичний злам, навіть більший, аніж загибель античного світу. Адже антична європейська цивілізація охоплювала переважно територію країн Середземномор’я (Еллади й Риму), тоді як феодалізм поширився майже в усій Євразії.

Франція, Париж, Наполеон у нашому повсякденні

Мабуть, революціонери мають якусь магічну, не до кінця збагненну привабливість. Можливо, усі, хто потерпає, але ніяк не наважується повстати супроти гніту, з особливою повагою ставляться до тих, у кого на це стало сили й мужності. Так чи інак, а на межі XVIII-XIX ст. авторитет революційної Франції у світі був надзвичайно високим. Персоніфікованим утіленням Великої французької революції став Наполеон Бонапарт, якого в Європі одні обожнювали, інші – ненавиділи, але не ігнорував ніхто.

“Екзистенційне відлуння” (певні знаки, месиджі, артефакти) тих буремних подій уже так давно й глибоко ввійшло до нашого повсякдення, що часто ми його навіть не помічаємо. Так, дивлячись на статую Свободи (но – вочасний Колосс Родоський) у Нью-Йорку, ми не завжди пригадуємо, що цей величний пам’ятник Сполученим Штатам Америки до 100-річчя Декларації незалежності подарувала Франція, яка підтримувала США в боротьбі за незалежність. Так само рідко придивляємося й до американської доларової банкноти, де в центрі зображена “Декларація прав людини і громадянина”, схвалена революційним французьким Конвентом у 1791 р. А про те, що незлагоджену й абсолютно неузгоджену систему мір в Європі уніфікував Наполеон, пам’ятають лише фахівці. До цього в кожній країні була своя система мір. Так, у Франції вимірювали відстань льє, в Англії – милями, у Росії – верстами. І саме французи запропонували єдину й універсальну для всієї Європи та й світу систему мір – метр. У Парижі зібралися авторитетні вчені (з-поміж них уже знайомі нам енциклопедисти), які вирішили: нехай метром називається міра довжини, що дорівнює одній десяти – мільйонній частині меридіана, що проходить через Париж. Того самого меридіана Гринвіча, над яким у знаменитому Музеї наук, мистецтв і ремесел і нині розгойдується один із найзмістовніших в історії людства символів світу й Всесвіту – маятник Фуко. Тоді ж (за рішенням Наполеона) з платини була відлита метрова лінійка шириною 25 мм, товщиною 4 мм (еталон) і поміщена до архіву Французької академії наук, через що її назвали “архівним метром”. Проте задля пропаганди наукової величі своєї країни французи не поскупилися: тоді ж, окрім архівного метра, було вилито також із платини (але з домішкою нікелю) 31 автентичний еталон. Ці копії архівного метра надіслали в різні країни континенту. А що ж із вимірюванням ваги? Спробуйте не заплутатися, коли б вас попросили купити, скажімо, два фунти цукру і шість унцій молока. Такий звичний нині кілограм – це вага одного квадратного дециметра води, узятої з річки Сени при температурі +4 °С.

І знову Париж, Франція, Наполеон.

У Європі розгорнулися політичні й національно-визвольні рухи. Так, у грудні 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі, неподалік від оспіваного О. Пушкіним “Олександрійського стовпа”, відбулося повстання прогресивно налаштованої частини російських дворян проти тиранії, за конституційний державний устрій (рос. декабрь, звідси – декабристи). Виступ декабристів жорстоко придушили, його п’ятьох лідерів повісили, а інших заслали до Сибіру. Це було важким ударом по ілюзіях і вільнолюбних прагненнях ліберально налаштованої частини російського суспільства.

Політична відлига, що розпочалася було в Російській імперії, закінчилася лютим сибірським морозом. Чи могли літератори стояти осторонь від цих подій, не реагувати на настрої часу? Звичайно ні, недаремно ж ми з вами вже вели мову про принципову настроєву відмінність творчості поетів-сучасників: життєрадісність Пушкіна (“Товаришу, зійде вона, / Зоря принадливого щастя, / Росія збудиться від сна /І на руїнах самовластя / Напише наші імена!”) і песимізм, “світову скорботу” Лермонтова (“Печально я дивлюсь на наше покоління!”).

У той же час в Італії, що перебувала під владою австрійців, набирав сили рух карбонаріїв – “вуглярів”. Таку назву він отримав від одного з численних улюблених ними магічних ритуалів – випалювання деревного вугілля, який символізував духовне очищення людини. Карбонарії боролися за незалежність і об’єднання країни та встановлення в ній конституційного ладу. Вони брали участь у багатьох революціях, унаслідок яких 17 березня 1861 р. Італія була проголошена єдиною державою.

Як ви вже знаєте, проживаючи в різних містах Італії, карбонаріям допомагав і вільнолюбний англійський лорд Джордж Байрон через родичів чарівної Терези Гвіччіолі (пам’ятаєте загадку імені коханої юного Івана Мазепи, героя поеми видатного англійського романтика?). Йому була небайдужа свобода народу як на батьківщині, у Великій Британії (згадайте виступ Байрона в парламенті на захист луддитів), так і в інших країнах. Адже його кредо було таким:

Як з рабства не можеш звільнити свій край,

Борись для чужого народу.

Про подвиги Греції й Риму згадай

І вмри у боях за свободу!

Крім того, Байрон своїми вільнолюбними віршами закликав до боротьби за незалежність від Османської імперії і греків, нагадуючи їм про славу їхніх предків-еллінів:

Сини Еллади, час!

Вставайте, рвіть кайдани.

Зве давня слава вас

I предки, гідні шани!

Одним із головних осередків об’єднання грецьких національно – визвольних сил на початку ХІХ ст. стало місто Одеса, де й нині існує чисельна грецька громада й функціонують грецькі церкви. Саме тут у 1814 р. була заснована загальнонаціональна таємна організація грецьких патріотів “Філікі етерія” (“Дружнє товариство”). Її було створено за взірцем таємної масонської ложі або підпільного товариства карбонаріїв. Саме ця організація підготувала грецьку революцію 1821-1829 рр., яка завершилася звільненням Греції з-під влади Османської імперії. За діяльністю напівтаємних грецьких товариств в Одесі спостерігали (а іноді й долучалися до неї) О. Пушкін і А. Міцкевич, заслані на південь Російської імперії за вільнолюбні настрої та вірші. Після тривалої боротьби за звільнення з-під влади Туреччини Греція була проголошена незалежною державою (1830).

Франція як “епіцентр” революцій

1789-1794 рр. – Велика французька революція

14 липня 1794 р. – штурм Бастилії 1792-1794 рр. – Перша республіка

1794 р. – термідоріанський переворот 1795-1799 рр. – Директорія

1799 р. – воєнна диктатура Наполеона (1799-1804 рр. – консульство) 1804-1815 рр. – Перша імперія (Наполеон Бонапарт)

1815-1830 рр. – Реставрація Бурбонів (владу здобули дворянство й духовенство)

1830-1848 рр. – Липнева монархія (до влади прийшов Луї Філіпп) 1848-1851 рр. – Друга республіка, установлена Лютневою революцією (25 лютого 1848 р.). Існувала до державного перевороту Луї Бонапарта 2 грудня 1851 р. номінально – до проголошення Другої імперії (2 грудня 1852 р.)

1852 р. – Друга імперія – період правління Наполеона III (2 грудня 1852 р. – 4 вересня 1870 р.)

1870-1871 рр. – франко-прусська війна, у ході якої відбулася Вереснева революція 1870 р., що стала початком Третьої республіки (1870-1940)

18 березня 1871 р. – перша у світі пролетарська революція в Парижі (Паризька комуна)

У липні 1830 р. в Парижі відбулася ще одна революція, яка остаточно поклала край спробам реставрації у Франції феодально – монархічних порядків. Її основною рушійною силою стали робітники й ремісники. Унаслідок Липневої революції до влади прийшов король Луї Філіпп, ставленик торгово-промислової та банкової буржуазії, який правив до Лютневої революції 1848 р.

Майже одночасно з французьким спалахнуло польське націоально-визвольне повстання у Варшаві (1830). Існує думка, що воно відвернуло увагу Росії від Паризької революції й завадило царським військам придушити виступ французів. Одним з ідейних натхненників Варшавської революції був поет-романтик Адам Міцкевич. Вплив його творів на морально-психологічну підготовку повстання був величезним. Польські патріоти черпали сили й натхнення передовсім у його поемі “Конрад Валленрод” (1828), епіграфом до якої стали слова відомого політика Нікколо Макіавеллі: “Є два способи боротьби: треба бути лисом і левом”. Ця формула для поляків була надзвичайно актуальною, оскільки враховувала співвідношення сил між могутньою тоді Російською імперією (“левом”) і окупованою нею, знекровленою, пошматованою Польщею (яка тимчасово “стала лисом”). Це відразу збагнув кат польської незалежності, один із персонажів поеми А. Міцкевича “Дзяди” – російський сенатор М. Новосильцев, зазначивши в доносі царю, що “Конрад Валленрод” має на меті “зігрівати патріотизм, який згасає, виховувати ворожість і готувати майбутні події, навчати сучасне покоління бути нині лисом, аби згодом перетворитися на лева”. Коли поляки повстали, то сигналом до загальнонаціонального виступу став штурм Бельведерського палацу у Варшаві, де перебували російські урядовці. Про величезну роль А. Міцкевича та його поеми в підготовці цього повстання один із його учасників написав так: “Слово стало ділом, а “Валленрод” – Бельведером”.

1848-1849 рр. були настільки багаті на революції, що їх метафорично назвали “весною народів” в різних європейських країнах. Адже напровесні природа, яка завмирає взимку, пробуджується. Так і багато пригноблених народів Європи пробуджувалися до нового, вільного життя. Саме тоді угорців, які не хотіли перебувати в складі імперії Габсбургів, закликав до боротьби й мужності Шандор Петефі (ви вже вивчали його вірш “Коли ти муж, будь мужнім!”).

У 1851 р. у Франції відбувся черговий державний переворот, що спричинив установлення Другої імперії. Ці події – виступ селян і ремісників на захист республіки в 1851 р. – зображені в романі Еміля Золя “Кар’єра Ругонів”. До влади прийшов ставленик буржуазії Наполеон ІІІ, який правив аж до початку франко-прусської війни (1870-1871), а точніше – до Вересневої революції 1870 р.

Вітер перемін торкнувся й консервативної Російської імперії, де в 1861 р. було скасоване кріпосне право. Отже, недаремно боролися за звільнення народу не лише політики, а й письменники, зокрема – поети “некрасовської школи”. Адже сам її засновник, “співець страждань народних”, Микола Некрасов проголосив, що можна не бути поетом, але громадянином треба бути неодмінно.

ХІХ ст. закінчувалося так само, як і розпочиналося, – під залпи гармат і постріли рушниць: у 1871 р. у Франції відбулася перша у світі пролетарська революція й була створена Паризька комуна.

Отже, у ХІХ ст. скрізь відбувалися революції, тривала боротьба за свободу і художня література була в епіцентрі цих подій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ХІХ це солодке слово “свобода” – XIX СТОЛІТТЯ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links