Характеристика лірики Ф. І. Тютчева

Художницька доля поета незвичайна: це доля останнього російського романтика, що творив в епоху торжества реалізму і все ж таки зберіг вірність завітам романтичного мистецтва. Романтизм Тютчева проявляється, насамперед, у зображенні природи. Перевага пейзажів – одна із прикмет його лірики. При цьому зображення природи й думка про природу з’єднані у Тютчева воєдино: його пейзажі одержують символічний філософський зміст, а думка знаходить виразність. Природа у Тютчева мінлива, динамічна. Вона не знає спокою, показана в боротьбі протиборчих

сил, вона багатолика, насичена звуками, фарбами. Лірика поета перейнята захватом перед величчю й красою, нескінченністю й різноманіттям природного царства. Природа у віршах Тютчева одухотворена, олюднена. Немов жива істота, вона почуває, дихає, радується й сумує. Саме по собі одушевлення природи звичайно для поезії.

Але для Тютчева це не просто уособлення, не проста метафора: живу красу природи він “приймав і розумів не як свою фантазію, а як істину”. Пейзажі поета перейняті типово романтичним почуттям; це не просто опис природи, а драматичні епізоди однієї суцільної дії. Одним з яскравіших прикладів майстерності

Тютчева-пейзажиста є вірш “Осінній вечір”. Вірш явно породжений конкретними враженнями, викликаним ним смутком, але в той же час проникнутий тютчевськими трагічними роздумами про бури хаосу: “Є у світлості осінніх вечорів зворушлива, таємнича принадність: Лиховісний блиск і строкатість дерев, Багряних листів млосний, легкий шелест…”. Короткий, дванадцятистрочний вірш – це не стільки зображення своєрідності осіннього вечора, скільки узагальнений філософський роздум про час. Потрібно відзначити, що жодна крапка не перериває рух думки й спостереження, увесь вірш прочитується в молитовному преклонінні перед великим таїнством природи. Поет бачить в усьому лагідну посмішку увядання. Таємнича принадність природи вбирає в себе й лиховісний блиск дерев, і передсмертну багряність осіннього листя; земля смутно сиротіє, але лазур над нею мрячна й тиха, немов передчуття бур, проноситься холодний вітер. За видимими явищами природи незримо “хаос ворушиться” – таємнича, незбагненна, прекрасна глибина первозданного. І в цьому єдиному подиху природи лише людина усвідомлює “божественність” її краси й біль її “соромливого страждання”.

За рік до написання “Осіннього вечора” Тютчевим був створений “Літній вечір”. Ці вірші тісно пов’язані, хоча й написані в різних тональностях: “Уже сонця розпечена куля Із глави своєї земля скотила, И мирну вечора пожежу Хвиля морська поглинула. Вже зірки світлі зійшли, І небесний звід, що тяжіє над нами, підняли своїми вологими главами”. В “Осінньому вечорі” він “падав”, у цьому ж вірші його піднімають ще вище, ніж він був. Весь вірш “Літній вечір” написаний у півтонах: зірки “підняли” небозвід, “трепет пробіг по жилах”, земля “скотила” сонце. У вірші відсутні різкі рухи, все плавно, повільно. В “Осінньому вечорі” все навпаки: пориви вітру, бури. Поета млоять передчуття й тривоги, тим часом як в “Літньому вечорі” все мирно, “груди дихають легше й вільніше”. У цьому вірші переважають світлі, спокійні фарби, а в “Осінньому вечорі” – темні, розмиті, похмурі. Протиставлення взагалі характерні для творчості Тютчева. Він нерідко створював твори протилежні по настрою й думкам, що властиво віршам “Осінній вечір” і “Літній вечір”. В них можна намітити кілька напрямків антитези: верх – низ; світло – тьма; життя – смерть; спокій – бура. Завдяки порівнянню цих віршів нам вдалося розглянути, як Тютчев прекрасно зміг зобразити різні стани природи й через них – мінливість станів людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Характеристика лірики Ф. І. Тютчева

Categories: Шкільні твори

Links