“Вона не відає обману й вірить вибраній мрії” (образ Тетяни в романі А. С. Пушкіна ” Євгеній Онєгін”.)

Тетяна Ларіна – улюблена героїня А. С. Пушкіна (“-я так люблю Тетяну милу мою”). Вона стає й нашою улюбленою героїнею, тільки-но ми знайомимося з нею. Тетяна вражає нас своєю неординарністю, несхожістю

На кого. Вона різко відрізняється від своєї веселої й безтурботної сестри. Недарма Онєгін говорить Ленскому, що, будь він поетом, вибрав би саме Тетяну. Жаль, що Онєгін не поет: може бути, тоді замисленої, мовчазної й романтичной дівчині вдалося б завоювати його серце. Однак Тетяна йому не близька. Він – столичний dandy, вона – напівсільська

панянка, вихована в патріархальних російських традиціях; він нудиться “щиросердечною порожнечею”, її відрізняють “плоди серцевої повноти”; він – помірний читач “модних книг”, вона – читачка по покликанню (романи “їй заміняли всі”). Таким чином, внутрішній мир Тетяни, її подання про життя сформовані як патріархальними традиціями, так і сюжетами ледве старомодних, ” добайро-новских”, переважно французьких, але й перекладних англійських романів. У ту мить, коли Онєгін з’являється на її життєвому обрії, Тетяна чекає піднесеної любові й готова закохатися в кого завгодно, аби тільки

він походив на романічного героя:

Давно її воображенье,

Згоряючи млістю й тугою,

Жадало їжі фатальний;

Давно серцеве томленье

Тіснило їй младую груди;

Душу чекала… кого-небудь…

Вона дивиться на Онєгіна крізь літературну призму, по черзі приміряючи на нього різноманітні романні одяги й відповідно намагаючись “прорахувати” подальший розвиток власного сюжету, свого життя. Вона й себе бачить те Клариссой, те Юліою, те Дельфиной – “героїнею своїх улюблених творців”.

Тетяна – перша героїня в російській літературі, отважившаяся зізнатися парубкові в любові. У цьому вчинку сповна виявилися її самобутність і природність: у той час не порахуватися із забобонами – це що-небудь так значило! Якщо ж знову звернутися до спогадів сучасників Пушкіна, то можна прочитати про те, що багато дівчин, вражені її сміливістю, ринулися строчити листи своїм коханим. Однак у російській літературі XIX століття Тетяна залишилося єдиною героїнею, здатної на такий учинок. В. Г. Бєлінський визначав Тетяну як “колосальне виключення” у вульгарному світі; як жінку, здатну розірвати із забобонами – і в цьому переважаючого Онєгіна, що повністю залежить від середовища.

Протягом сюжетної дії Тетяна повністю міняється зовні, зберігаючи при цьому всі кращі внутрішні якості. У восьмому розділі Онєгін (і ми разом з ним) зустрічає не повітову панянку, а блискучу столичну даму:

Вона була некваплива,

Не холодна, не балакуча,

Без погляду нахабного для всіх,

Без домагань на успіх,

Без цих маленьких кривлянь,

Без наслідувальних витівок…

Все тихо, просто було в ній.

Тепер її важко не помітити, і Онєгін, пренебрегший у свій час “дівчинкою несмілив, закоханої, бідн і простий”, не знає, як залучити до себе її увага. Всієї його думки зайняті “равнодушною княгинею”, “неприступною богинею розкішної царственої Неви”. Однак є в романі герой, що, на відміну від Онєгіна, любив Тетяну завжди, – це Автор. Всі невитрачені запаси авторської ніжності, сердечності й співчутливої, хоча й злегка глузливої, інтонації, які за задумом першого розділу призначалися Онєгіну, дістаються саме Тетяні. З “дівчинки милої”, простодушність якої покликано оттенить цинізм головного героя, вона крок за кроком перетворюється в “милий ідеал” Автора. Не в той “модний ідеал”, про яке в ніч перед Дуеллю пише свої останні вірші Ленский, а в той життєвий, національно-культурний і навіть побутовий ідеал, про яке сам Автор напівжартівливо міркує в “Уривках з Подорожі Онєгіна””:

Мій тепер – господарка,

Мої бажання – спокій…

Тетяна відмовляє Онєгіну, і ми, десь у глибині душі насолоджуючись її перемогою, все-таки страждаємо за неї: адже вона як і раніше його любить. Хтось засудить неї за цю відмову від любові на користь патріархальної вірності, але потрібно розуміти: Тетяна не була б Тетяною, якби надійшла інакше. Цілісність її натури нікуди не зникла: у чи глухомані, у чи столиці героїня всі також “не відає обману”. Саме за цю якість ми любимо й поважаємо її.

В “Пушкінському мовленні” Ф. М. Достоєвського Тетяна Ларіна з’являється уособленням російського соборно-православного духу, тим ідеальним сполученням моральної сили й християнської смиренноості, що Росія може запропонувати усьому світу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Вона не відає обману й вірить вибраній мрії” (образ Тетяни в романі А. С. Пушкіна ” Євгеній Онєгін”.)

Categories: Нові твори

Links