Влада грошей у романах Бальзака

Оноре де Бальзак почав писати трохи пізніше Стендаля. Славі передувала юридична ера й робота журналіста. Бальзак навіть встиг відкрити власну друкарню, що згодом прогоріла. Він узявся створювати романи заради заробітку. І дуже швидко здивував мир абсолютною зрілістю свого стилю. “Останній шуан, або Бретань в 1800 році” (1829) і “Сцени приватного життя” (1830), навіть, викликали думку: після цих творів Бальзак уже більше не ріс як художник, а просто випускав у мир один добуток за іншим, за два тижні створюючи черговий роман. Як би там не був,

“Останній шуан” – перший Твір Бальзака, підписане його сьогоденням ім’ям, убирає в себе всі складової Творчості письменника, що почав як автор сугубо комерційних романів про вампірів (“Бирагская спадкоємиця”, “Арденский вікарій”, “Столітній старець”) і раптом вирішив створити серйозний роман

У вчителя собі Бальзак обрав В. Скотта й Ф. Купера. У Скотта його залучав історичний підхід до життя, але не задовольняли тьмяність і схематизм характерів. Молодий письменник вирішує піти у своїй творчості шляхом Скотта, але показувати читачам не стільки моральний зразок у дусі власного етичного

ідеалу (як це робив Скотт), а живописати пристрасть, без якої не існує по-справжньому геніального утвору. Взагалі, відношення до пристрасті в Бальзака було суперечливим: “убивство страстей означало б убивство суспільства”, – говорив він; і додавав: “пристрасть є крайністю, вона є злом”. Т. е. Бальзак повною мірою усвідомлював гріховність своїх персонажів, але й не думав відмовлятися від художнього аналізу гріха, що його дуже цікавив і, практично, становив основу його творчості

Романтик Мюссе говорив про свою націленість на вивчення зла. І в тім, як Бальзак цікавиться людськими пороками, безумовно, відчувається певна доля романтичного мислення, що було властиве великому реалістові завжди. Але людський порок Бальзак, на відміну від романтиків, розумів не як зло онтологічне, а як породження певної історичної епохи, певного відрізка існування країни, суспільства. Т. е. порок для Бальзака є явищем набагато більше зрозумілим, чим для романтиків

Мир романів Бальзака несе в собі чітку визначеність матеріального світу. Приватне життя дуже тісно пов’язана з життям офіційної, тому що більші політичні рішення не з піднебіння спускаються, а осмислюються й обговорюються у вітальнях і нотаріальних конторах, у будуарах співачок, зіштовхуються з особистими й сімейними відносинами. Соціум досліджений у романах Бальзака настільки детально, що, навіть, сучасні економісти й соціологи вивчають стан суспільства по його романах. Бальзак показував взаємодію між людьми не на тлі Бога, як це робив Шекспір, він показував взаємодію між людьми на тлі економічних відносин. Суспільство в нього виступає у вигляді живої істоти, єдиного живого організму. Це істота постійно рухається, змінюється, як античний Протей, але суть його залишається незмінної: більше сильні поїдають більше слабких. Звідси й парадоксальність політичних поглядів Бальзака: глобальний реаліст ніколи не приховував своїх роялістських симпатій і іронізував над революційними ідеалами. У нарисі “Дві зустрічі за один рік” (1831) Бальзак нешанобливо відгукнувся на революцію 1830 р. і на її досягнення: ” Після битви наступає перемога, після перемоги наступає розподіл; і тоді переможців виявляється набагато більше чим тих, кого бачили на барикадах”. Подібне відношення до людей взагалі є характерним для письменника, що вивчав людство так, як біологи вивчають тваринний мир

Однієї із самих серйозних страстей Бальзака, починаючи з дитячого років, була філософія. У шкільному віці він ледве не збожеволів, коли в католицькому пансіоні познайомився зі стародавньою монастирською бібліотекою. Він не почав серйозну письменницьку роботу, поки не простудіював роботи всіх більш-менш видатних філософів старих і нових часів. Тому й виникли “Філософські етюди” (1830 – 1837), які можна вважати не тільки художніми творами, а й досить серйозними філософськими роботами. ДО “Філософських етюдів” належить і роман “Шагренева шкіра”( 1830-1831), фантастичний і одночасно глибоко реалістичний

Фантастика, взагалі, є явищем характерним для “Філософських етюдів”. Вона відіграє роль deus ex machine, тобто виконує функцію центральної сюжетної посилки. Як, наприклад, шматок давньої, напівзруйнованої шкіри, що випадково дістається бідному студентові Валантену в крамниці антиквара. Покритий давніми письменами шматок шагрені виконує всі бажання свого володаря, але при цьому стискується й тим самим скорочує життя “щасливчика”.

“Шагренева шкіра”, як і багато інших романів Бальзака, є присвяченій темі “втрачених ілюзій”. Всі бажання Рафаеля були виконані. Він міг купити все: жінок, коштовні речі, вишукане оточення, він не мав тільки природному життю, природній молодості, природній любові, і тому не мав змісту жити. Коли Рафаель довідається, що став спадкоємцем шести мільйонів, і бачить, що шагренева шкіра знову зменшилася, прискорюючи його старість і смерть, Бальзак відзначає: “Мир належав йому, він міг усе – і не хотів уже нічого”.

“Втраченими ілюзіями” можна вважати й пошуки штучного алмаза, у жертву яким Вальтасар Клаас приносить власну дружину й дітей ( “Пошуки Абсолюту” ), і створення супер-твору мистецтва, що здобуває значення маніакальної пристрасті для художника Френхофера й втілюється в “хаотичному об’єднанні мазків”.

Бальзак говорив, що дядько Тобі з роману Л. Керма “Тристрам Шенди” став для нього зразком того, як потрібно ліпити характер. Дядька Тобі був диваком, у нього був “ковзан” – він не хотів одружуватися. Характери бальзаківських героїв – Гранд (“Євгенія Гранд”), Гобсек (“Гобсек”), Горио (“Батько Горио”) побудовані за принципом “ковзана”. У Гранд таким ковзаном (або манією) є нагромадження грошей і цінностей, у Гобсека – збагачення власних банківських рахунків, у батька Горио – батьківство, служіння дочкам, які вимагають усе більше грошей

Бальзак охарактеризував повість “Євгенія Гранд” (1833) як буржуазну трагедію “без отрути, без кинджала, без пролиття крові, але для діючих осіб більше жорстока, чим всі драми, які відбувалися в знаменитому роді Атридов”.

Влади грошей Бальзак боявся більше, ніж влади феодалів. На королівство він дивився, як на єдину сім’ю, у якій король є батьком, і де існує природний стан речей. Що до правління банкірів, що почалося після революції 1830 р., те тут Бальзак побачив серйозну погрозу для всього живого на землі, тому що відчув залізну й холодну руку грошових інтересів. А влада грошей, що він викривав постійно, Бальзак ототожнював із владою диявола й протиставив її влади Бога, природному ходу речей. І тут з Бальзаком важко не погодитися. Хоча погляди Бальзака на суспільство, які він висловлював у статтях і листах, не завжди можна сприймати серйозно. Адже він уважав, що людство є своєрідною фауною, зі своїми породами, видами й підвидами. Тому й цінував аристократів як представників кращої породи, що нібито вивелася в основу культивації духовності, що зневажає користю й низьким розрахунком

Бальзак у пресі підтримував нікчемних Бурбонов як “менше зло” і пропагував елітарну державу, у якому заможні привілеї будуть недоторканими, а виборче право буде поширюватися тільки на ті, хто має гроші, розум і талант. Бальзак, навіть, виправдував кріпосництво, що бачив в Україні, і яким захоплювався. Погляди Стендаля, що цінував культуру аристократів тільки на рівні естетики, виглядають у цьому випадку набагато більше справедливими

Бальзак не сприймав ніяких революційних виступів. Під час революції 1830 р. він не перервав відпочинку в провінції й не поїхав у Париж. У романі “Селяни”, висловлюючи співчуття до тих, хто є “великим через своє важке життя”, Бальзак говорить про революціонерів: “Ми поетизували злочинців, ми любувалися катами, і ми майже створили кумир із пролетаря!”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Влада грошей у романах Бальзака

Categories: Нові твори

Links