“Виворіт життя” у романі “Мадам Бровари”

Насамперед воно змушує письменника зосередити увагу на так званій “вивороті життя”. От як визначає Флобер відношення художника до природи:

“Треба писати картини, показувати природу такий, яка вона в дійсності, але картини вичерпні, у них треба показати й особу й виворіт”. Цей виворіт схильні часто забувати, і Флобер намагається про неї нагадати. Наприклад, “всім парижанам, – говорить він, – Природа представляється елегійної й чистенької; вони не бачать коров’ячого гною й кропиви, вони люблять природу, як люблять її

укладені, – дурною дитячою любов’ю. Це сизмальства здобувається під деревами Тюльрийского саду”.

И Флобер намагається нанести у свої добутки побільше “коров’ячого гною й кропиви” заради більшої реалістичності, але це приводить його тільки до натуралізму. З огидним натуралізмом описана, наприклад, зовнішність сліпого бурлаки, що переслідує Емму. Отут і “зяючі криваві западини на місці вік”, і “голе м’ясо”, що “звисало червоними язичками”, і ” чорні ніздрі, щосудорожно сопуть,”. “Коли нещасний говорив з людиною, вона, по-идиотски сміючись, закидав голову назад, і тоді його

постійно обертові синюваті білки тікали під саме чоло, до живої виразки”.

У таких же натуралістичних тонах описана й смерть Емми, притім цілком свідомо; у первісному “сценарії” “Мадам Бовари” мережа спеціальна замітка: “Агонія – деталі медичного характеру, і дуже точні: “о третій годині ранку в неї почалася блювота”. Щоб підсилити враження, Флобер зовсім штучно змушує сліпого жебрака з його непристойною пісенькою з’явитися під вікнами Емми в саму мінуту її смерті

У Флобера виникає навіть якась особлива любов до всього нездорового й виродливому. Це помітно вже в його юнацьких добутках, а також і в переписці. При відвідуванні Сальпетриера він жалує, що ця лікарня для божевільних втратила свій похмурий характер (“філантропи всі знищують, отакі канальи. ..”). Він згадує свої дитячі враження від божевільного будинку й від анатомічного театру: “Анатомічний театр міської лікарні виходив у наш сад, скільки разів, бувало, ми із сестрою піднімалися на забір і, звісившись серед виноградних лоз, із цікавістю розглядали небіжчиків; сонце заливала їх, ті ж мухи, що сідали на нас і на квіти, плазували по трупах, верталися до нас, дзижчали”

Флобер жартує над Леконтом де Лилем, що не бажає ввійти в лікарню: “Це мене анітрошки не дивує, людина, що ніколи не бувала в публічному будинку, повинен боятися лікарні – адже це поезія того самого порядку… Наймилішому де Лилю бракує романтичної жилки”. І Флобер тверезо, відверто оцінює свій інтерес до всілякого неподобства:

“Де Лиль не бачить моральної насиченості, який іноді відрізняється виродливе. . , зовні реальне повинне впроваджуватися в нас ледве не до болю, якщо ми хочемо як варто відтворити його. . . а де ж ясніше побачиш правду, як не на цій виставці людських страждань? Вони настільки гострі, що збуджують у розумі канібальський апетит – і розум ваш накидається на них, з жадібністю поглинаючи й усмоктуючи в себе. Які жорстокі драми придумував я, коли бував у морзі, до якого один час пристрастився… Мені здається, я маю якусь особливу здатність сприймати всякі нездорові явища: я почуваю себе в них знавцем”.

От до чого приходить Флобер, цей невтомний шукач Краси. Втім, краса цим не відміняється, потрібно тільки враховувати, на думку Флобера, що гарне й потворне в житті зустрічаються поруч, і підходити до тому й до іншого з однаковою увагою. На підтвердження цієї своєї думки Флобер посилається на науку. Так, у першій редакції сказано: “Для науки не існує чудовиськ. Вона, не кляне ні єдиної тварини й з рівною любов’ю вивчає хребет змії, міазми вулканів, солов’їне горло й віночок троянди”. Це все та ж думка про рівноправність усякої тематики, але в цьому її вираженні ясній видно прагнення Флобера з’єднувати контрасти, синтезувати в одній картині прекрасне й дивовижне. Не випадково Флобер дорікає де Лиля у відсутності “романтичної жилки”. Флобер як би приймає романтичний принцип змішання високого й комічного, гарного й потворного

Так постійні коливання Флобера між гарною й низинною тематикою дозволяються тим, що Флобер починає затверджувати естетику контрастів, призиває змішувати в одній картині золоті плоди й напівзотлілі кістяки, трупний захід із заходом лимонних дерев. Знову від реалістичного вихідного пункту (“пет атома матерії, що не містив би поезії”) Флобер приходить до положення, що передбачає антиреалістичну естетику декадансу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Виворіт життя” у романі “Мадам Бровари”

Categories: Нові твори

Links