Виступ інформаційно-коментаторського характеру

Струнні інструменти на виставці в нашому місті. Перед вами ця прекрасна експозиція унікальних щипкових інструментів, яку організували аматори. Я пропоную вашій увазі зосередитися на тих інструментах, що набули популярності в Україні ще в давні часи й частково лишилися популярними й досі.

…Колись дуже давно ходили селами незрячі чоловіки, які співали пісень, дум під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Тому й називали їх кобзарями, бандуристами, лірниками. Поруч з інструментами ви можете побачити світлини, на яких зображено співців із відповідними інструментами. З давніх часЩ ці музичні інструменти були настільки поширеними, що стали певним, символом України. Та так воно і є, бо, наприклад, кобза, бандура були найбільш поширеними тільки в Україні.

Перед вами кілька інструментів, прошу звернути увагу на різницю між ними, – кобза, бандура, ліра. Кобза – старовинний український струнно-щипковий інструмент. Назва кобза, як вважають учені, очевидно, походить з турецької мови (“копуз” – однострунна турецька своєрідна гітара). З часом кобза вдосконалювалася, змінюючи

і свою форму, і кількість струн, і врешті перетворилася на бандуру. Тривалий час бандуру називали кобзою або кобзою-бандурою. Дослідники зазначають, що бандура нагадувала собою іспанську гітару і мала подібність до пандори, на якій грали грецькі рапсоди, що самі складали й співали пісень про своїх героїв.

А ось перед вами гітара. Цікаво буде знати, що народилася вона на Сході, а назва її утворилася від давньогрецького слова “кіфара”. Кіфара мала подібну до гітари форму. Найближчим попередником сучасної гітари в Європі була лютня, в Іспанії – віуела та п’ятиструнна іспанська гітара, до якої наприкінці XVIII століття додається шоста струна, і така гітара стала називатися класичною. На початку XIX століття в Росії з’явилася семиструнна гітара, її ще називають гітарою терцового строю. Яка гітара краща – питання некоректне, просто слід знати, що це два різних інструменти.

Та звернімося ще раз до першоджерел, оскільки виставка відбувається в Харкові. Кобзарями Харківщини та й усієї України на початку XX століття опікувався Гнат Хоткевич. Він навіть змайстрував особливу бандуру, яку в Канаді, наприклад, назвали “харківською”. І в Гната Хоткевича була своя особлива манера гри на бандурі, ця манера теж дістала назву “харківської”: інструмент ніби притискається до грудей, а не ставиться на коліно збоку, як ми зазвичай спостерігаємо в бандуристів. На жаль, це збережено українцями за кордоном, але втрачено в нас.

З кобзарями й лірниками будь-яка влада чи то царська, чи то радянська поводилася дуже жорстоко, їх переслідували, не давали можливості під тиху мелодію розповісти правду про життя простих людей.

Та часи змінюються – змінюються й самі музичні інструменти. Бо далі перед вами перші зразки сучасних гітар, які вмикаються в електричну мережу. Перші спроби посилити звук гітари за допомогою електрики відомі ще з 1923 року, а з 1950 року, можна сказати, почалося масове виготовлення електрогітар і, власне, з тих пір особливих змін вони не зазнали. Змінювалася лише форма, а принцип її використання, як і будь-якого іншого електроінструменту, залишився незмінним. Цікаво, які ще інструменти для винайдення мелодій придумають люди? Саме тому ось маємо порожній стенд і великий знак питання на ньому.

Кажуть, народ є живим, допоки живе його Мова. “Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація” (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов’язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово – ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці – народ гостинний.

Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до най-ніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.

Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. “Мова – душа кожної національності, її святощі, її національний скарб” (Іван Огієнко). Від батьківського порогу рідної мови можна виходити на широкі магістралі світу. Слід шанувати в собі рідне, споконвічне, поважаючи всі інші мови, які дозволяють нам бути неупередженими й успішними. Бо ще Вольтер сказав: “Знати багато мов – значить мати багато ключів до одного замка”.

Але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. Тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам’яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко – лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. Воістину правдиві’слова: “Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів” (В. Захарченко).

Слово приходило на допомогу в час найбільшої скрути, бо наша Історія – це історія віковічної боротьби українського народу за своє місце під сонцем. У цих змаганнях українство мало дві зброї – шаблю і слово, адже жоден народ у Європі не пережив того, що ми, українці, у XX столітті! “Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову” – дуже давно написав К. Маркс, коли ми тільки мріяли про державність. Тоді, як усі давно вже знали, хто вони, ми тільки почали довідуватися. Ми тільки прокинулись, і все те,, що інші вже мали, нам треба було здобувати. Французів, німців, поляків та інших знають у всьому світі, ми, мов дике плем’я, почали піднімати з темряви голову і лізти нагору, щоб нас добачили.

Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші – і українське слово відроджується знову.

Нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. Тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше. найбільше багатство – нашу мову.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Виступ інформаційно-коментаторського характеру

Categories: Нові твори

Links