Вільям Теккерей Ярмарок Суєти

Вільям Теккерей
Ярмарок Суєти
ПЕРЕД ЗАВІСОЮ
Коли Лялькар сидить на кону перед спущеною завісою і дивиться на Ярмарок, що вирує круг нього, його опановує глибока, задумлива меланхолія. Тут, куди не глянь, їдять і п’ють, закохуються і зраджують, сміються й плачуть; тут тобі й курять, і шахрують, і б’ються, і цигикають на скрипці; тут забіяки яки ждуть, щоб хто їх зачепив, гульвіси не пропускають нагоди підморгнути якійсь молодичці, ошуканці зазіхають на чужі кишені, поліцаї пильнують ладу, дурисвіти (ще якісь об’явилися, хай їм грець!)

горлають перед своїми балаганами, сільські йолопи луплять очі на розцяцькованих блискітками танцівниць і жалюгідних, старих, нарум’янених штукарів, а тим часом спритні злодюжки, підкравшись ззаду, орудують у їхніх кишенях. Так, це й є Ярмарок Суєти, розпусне, звичайно, місце, і не веселе, хоч дуже галасливе! Гляньте на обличчя акторів і блазнів, коли вони закінчать свою роботу, коли комедіант Том Дурень змиє зі щік грим і сяде за брезентовим запиналом обідати з дружиною та маленьким блазнем Джеком Череванем.
Та поки що йому не до обіду, зараз має піднятися завіса і він, перекинувшись кілька разів через голову,

гукне вам: “Моє шануваннячко!” . Якщо в таке стовпище потрапить людина, схильна до роздумів, її, здається мені, не пригнітить ні власна, ні чужа веселість. Певна річ, тут вона матиме пагоду побачити якісь, смішні чи приємні сцени, які розчулять і розважать може, опецькуватого хлопчика, що задивився на ятку з тістечками, або вродливу дівчину, що зашарілася від компліментів свого кавалера, який вибирає їй ярмарковий подарунок, чи бідолашного Тома Дурня, що, примостившись за фургоном, обгризає кістку в колі своєї родини, яка живе з його штукарства. Але все-таки загальне враження буде швидше смутне, ніж веселої Та й у вас, коли ви повернетесь додому, все ще буде незатишно на душі, вас не покидатиме задума, може, навіть співчуття до людей, і ви поквапитесь швидше заглибитися в свої книжки чи в якусь іншу працю. Я хотів би почати свою розповідь про Ярмарок Суєти саме з цієї моралі, бо іншої не знаю. Дехто взагалі поганоï думки про ярмарки, не пускає туди ні своєї родини, ні челяді, і, може, так воно й краще. Але той, хто думає інакше, хто має ледачу, або доброзичливу, або ж глузливу натуру, мабуть, захоче зазирнути сюди на півгодини й подивитися виставу. Він матиме тут на вибір найрізноманітніші видовиська: запеклі битви, пишні й величні кавалькади, сцени з великосвітського життя і з життя дуже скромних людей; любовні пригоди для чутливих сердець або смішні, в легкому жанрі, і все те на тлі відповідних лаштунків і яскраво ілюміноване свічками самого автора. Що ще може сказати Лялькар? Хіба згадати про те, як ласкаво прийняли виставу в усіх найбільших містах Англії, де її показували і де про неї прихильно відгукувалися шановні представники преси та місцеве панство – і велике й мале. Він пишається тим, що його ляльки так сподобалися найкращому товариству нашої імперії. Славнозвісна лялечка Бекі, як одностайно визнають усі, виявилася незвичайно гнучкою в суглобах і дуже спритною на дротині; ляльку Емілію, хоч вона й здобула куди менше коло шанувальників, усе-таки митець зробив і одяг вельми дбайливо, фігура Доббіна, на око начебто незграбна, танцює природно й дуже потішно; багатьом сподобався танок хлопчиків.
А ще, прошу, зверніть увагу на розкішно вбрану фігуру Лихого Вельможі, яку наприкінці цієї виняткової вистави забере Старий Дідько, ми на неї не пошкодували коштів.
На цьому, низенько вклонившись своїм меценатам, Лялькар зникає і підіймається завіса.
Лондон, 28 червня 1848 року
Розділ І
ЧІЗВІКСЬКА АЛЕЯ
Одного сонячного червневого ранку, коли наше сторіччя тільки-но почалося, до високої залізної брами дівочого пансіону міс Пінкертон під’їхала зі швидкістю чотирьох миль на годину велика родинна карета, запряжена парою ситих коней, якими правував гладкий візник, виряджений у перуку й трикутний капелюх.
Чорношкірий служник, що дрімав на передку поруч з візником, випростав свої криві ноги, тільки-но екіпаж спинився біля блискучої мідної таблички з прізвищем “Міс Пінкертон”, а коли він смикнув за дзвоник, у вузьких вікнах показного старовинного будинку і з’явилося щонайменше два десятки дівочих голівок. Уважний спостерігач міг би впізнати серед них навіть червоний носик щиросердої міс Джемайми Пінкертон, що майнув над горщечками калачиків у вікні вітальні самої власниці пансіону.
То карета місіс Седлі, сестро,- мовила міс Джемайма. – Оце дзвонив Самбо, їхній чорний служник, а візник навіть одяг новий червоний жилет.
А ви все приготували до від’їзду Емілії Седлі, міс Джемаймо? – запитала її сестра, велична дама, геммер-смітська Семіраміда, приятелька доктора Джонсона й кореспондентка самої місіс Шапон.
Дівчата встали о четвертій ранку, щоб спакувати екрані, сестро,- відповіла міс Джемайма.- Ми приготували їй китицю квіток.
Кажіть краще “букет”, Джемаймо, так вишуканіше.
Ну, гаразд, букет, і величезний, майже копиця сіна. А до скрині Емілії я поклала дві пляшки левкоєвої води для місіс Седлі і рецепт, як її готувати.
Рахунок Емілії Седлі ви, сподіваюся, приготували? Це він, так? Чудово, дев’яносто три фунти чотири шилінги’. Будь ласка, заадресуйте його Джонові Седлі, есквайру, і запечатайте цю записочку його дружині.
Кожен власноручний лист своєї сестри міс Джемайма шанувала, так глибоко, наче то було послання коронованої особи. Бо ж відомо, що міс Пінкертон особисто писала батькам своїх вихованок тільки тоді, коли котрась із них кінчала пансіон або мала вийти заміж, та ще раз, як бідолашна міс Берч померла від скарлатини; міс Джемайма вважала, що коли в такому нещасті щось і могло потішити місіс Берч, то, звичайно, саме цей святобливий, красномовний твір, яким міс Пінкертон повідомляла її про смерть дочки. Цього разу “записочка” міс Пінкертон була такого змісту:-“Чізвік, Алея, 15 червня 18… р. Шановна пані!-Після шестирічного перебування Емілії Седлі в пансіоні я діждалася честі й радості відрекомендувати її вам як особу, гідну зайняти відповідне становище у вашому вибраному й вишуканому колі. Тих чеснот, які притаманні англійським панночкам, тих рис, які личать дитині з доброго і багатого дому, не бракує і милій міс Седлі. Своєю старанністю і послухом вона прихилила до себе вихователів, а чудесною лагідною вдачею зачарувала всіх своїх товаришок і старших, і молодших.
У музиці, танцях, орфографії, в усіх способах вишивання і плетіння вона неодмінно виправдав найзаповітніші надії своїх друзів. З географії успіхи її все ще не найкращі, крім того, їй рекомендовано протягом трьох років щодня на чотири години конче прив’язувати до спини лінійку, щоб набути тієї постави й грації, що так необхідна кожній світській панночці.
В питаннях релігії і моралі міс Седлі гідна закладу, вшанованого відвідинами Великого Лексикографа й опікою незрівнянної міс Шапон. Покидаючи Чізвік, міс Емілія забирає з собою серця своїх. приятельок і щиру прихильність директорки, яка має честь лишитися вашою, шановна пані, вдячною і покірною слугою-Барбарою Пінкертон”.
P. S. Міс Седлі їде в супроводі Ребеки Шарп. Особливе прохання: міс Шарп не повинна гостювати на Рассел-сквер довше як десять днів. Та шановна родина, з якою вона домовилася, бажає якнайшвидше користатися з її послуг”.
Скінчивши листа, власниця пансіону заходилася підписувати своє прізвище й прізвище міс Емілії на чистій сторінці словника Джонсона – прецікавої книжка, яку вона дарувала на прощання кожній своїй вихованці. На палітурці словника були витиснені слова: “Рядки, присвячені… з нагоди її від’їзду зі школи міс Пінкертон на Алеї в Чізвіку, склав святої пам’яті шановний доктор Семюел Джонсон”.
Власне, ім’я лексикографа ніколи не сходило з уст цієї величної дами, і саме його відвідинам вона завдячувала свою добру славу і свій успіх.
Коли міс Пінкертон звеліла сестрі принести з шафи Словник, та взяла із згаданого сховку два примірники. І щойно директорка скінчила надписувати перший, зніяковіла Джемайма несміливо подала їй другий.
А цей для кого? – крижаним голосом запитала міс Пінкертон.
Для Бекі Шарп,- відповіла Джемайма, вся тремтячи, й відвернулася, щоб не видно було, як почервоніло її зів’яле обличчя й шия.- Для Бекі Шарп, адже вона також їде.
МІС ДЖЕМАЙМО! – вигукнула директорка таким тоном, що його можна передати тільки великими літерами.- Ви сповна розуму? Віднесіть Словник на місце й надалі ніколи не чиніть такої сваволі!-Та ж, сестро, він коштує всього два шилінги й дев’ять пенсів, а бідолашній Бекі буде дуже прикро, якщо вона не отримає книжки.
Мерщій пришліть до мене Емілію Седлі,- наказала міс Пінкертон. ,-І бідна Джемайма, не зважившись більше сказати жодного слова, вибігла з кімнати, страшенно розгублена й схвильована. Емілія Седлі була дочкою лондонського купця, досить заможного чоловіка, а Бекі Шарп платила за пансіон своєю працею з меншими дітьми, і міс Пінкертон вважала, що вже й так зробила для неї дуже багато і що можна її не вшановувати такою високою відзнакою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вільям Теккерей Ярмарок Суєти

Categories: Твори з української літератури

Links