Вільність і воля в лірику А. С. Пушкіна

Світогляд великого російського поета А. С. Пушкіна сформувалося під впливом подій, які хвилювали російське суспільство початку XIX століття. Майбутній поет став свідком перемоги російського народу над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року. А, що зав’язалася ще в роки навчання в Царскосельском ліцеї міцна дружба поета із кращими людьми епохи, що виступили згодом проти самодержавно-кріпосницького ладу, сприяла тому, що декабристське повстання Пушкін сприйняв дуже близько. І хоча поет не був членом таємного суспільства, він всіма своїми помислами

перебував з тими, хто вийшов на Сенатську площу 14 грудня 1825 року.

Оспівуючи волю, вільність у юнацькі роки, Пушкіна вірив у найближче їхнє торжество. Поет був переконаний, що країною повинен правити освічений монарх. В оді “Вільність”, написаної поетом в 1817 році, Пушкін не призиває до скинення царської влади, але висловлює голосний протест проти тиранії й беззаконня. Він звертається до владик:

Тирани миру! тріпотіть!

А ви, мужайтеся й внемлите,

Повстаньте, занепалі раби!

Головною умовою щасливого життя народу Пушкін називає “з вільністю святою законів мощных. сочетанье”. Ні в’язниці,

ні вівтарі не відгородять тирана від помсти народу, переконаний поет. На підтвердження своєї думки він згадує в оді такі історичні уроки, як страта французького короля Людовика XVI, що розплачується за злочини династії Бурбонов, смерть від рук придворних жорстокого римського імператора Калигулы й інші. Поет призиває сильних миру цього:

Схилитеся першим розділом

Під покров надійну закону,

И стануть вічною вартою трапа

Народів вільність і спокій.

Але царський уряд Росії не збиралося даровать народу волю. Можна сказати, що звертання Пушкіна залишилося без відповіді – ніщо не вказувало на те, що влади готові до корінної перебудови Росії. Тому не дивно, що у вірші “До Чаадаєва”, написаному через рік після оди, Пушкін починає сумніватися в мирному знаходженні волі.

Він уже не звертається із закликом до монарха. Тепер поет зв’язує свої надії з волелюбне настроєною молоддю Росії, що він призиває “вітчизні присвятити душі прекрасні пориви”. Поет щиро вірить у те, що освіченість, розум, прагнення до волі й гаряча любов до батьківщини, тобто ті кращі якості, який володіє прогресивна частина дворянської молоді, здатні принести Росії краще Майбутнє. Цією оптимістичною вірою перейняті заключні рядки вірша “До Чаадаєва”:

Товариш, вір: зійде вона,

Зірка чарівного щастя,

Росія вспрянет від сну,

И на уламках самовластья

Напишуть наші імена!

З посланням “До Чаадаєва” безпосередньо перегукується написане поетом через рік вірш “Село”. Незважаючи на те, що тут Пушкін уже не висловлює такого оптимізму, як раніше, його думки про зміни на краще як і раніше зв’язані з “волею освіченої”. Хоча поет уже сумнівається в тім, чи вдасться йому побачити “народ непригноблений і рабство, занепале по манію пануючи”.

Після невдалої спроби повстання декабристів поет випробовує розчарування, викликане протиріччям між його романтичними мріями про волю й реальну дійсність.

Але Пушкін залишається вірний своїм вільнолюбним поглядам. У вірші “Арион”, написаному в 1827 році, він зізнається: “Я гімни колишні співаю…” Твердження поета про його вірність колишнім ідеалам звучить також у посланні “У глибині сибірських руд…”, у якому поет дозволяє собі надію:

Окови тяжкі впадуть,

Темниці зваляться – і воля

Вас прийме радісно у входу,

И брати меч вам віддадуть.

У Творчості зрілого Пушкіна з’являються нові мотиви на тему волі.

Якщо раніше поет вірив у те, що якщо не весь народ, те його кращі представники здатні змінити життя країни, те тепер він починає сумніватися в цьому. Більше того, йому здається, що настільки що довго виспівувалася їм воля народу не потрібна. Цими думками поет ділиться у вірші “Волі сівач пустельний…”:

Пасіться, мирні народи?

Вас не розбудить честі клич.

До чого чередам дарунки волі?

Їх повинне різати або стригти

Простежуючи творчість великого поета в хронологічній послідовності, можна помітити, як він поступово розкривав для себе поняття волі не в політичному його значенні, а в духовному. Може бути, не завжди можна мати волю “від царя”, але особиста незалежність людини – та щира цінність, який він може опанувати. У вірші 1836 року “Не дорого ціную я голосні права…” Пушкін пише наповнені найглибшою мудрістю рядка:

Залежати від влади, залежати від народу –

ЧиНе всі нам дорівнює? Бог з ними. Нікому

Звіту не давати, собі лише самому

Служити й догоджати; для влади, для лівреї

Не гнути ні совісті, ні помислів, ні шиї;

По примсі своєї скитаться тут і там,

Дивуючись божественним природи красам

И перед созданьями мистецтв і вдохновенья

Тріпотячи радісно в захватах умиленья.

– от щастя! от права.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вільність і воля в лірику А. С. Пушкіна

Categories: Нові твори

Links