Виклад статті В. Селюнина “Тягар дій”

Сучасна публіцистика, втім, як і публіцистика минулих років, присвячена актуальним питанням життя суспільства, насичена фактичними даними. У ній завжди є присутнім авторська оцінка події або проблеми, про які він пише, його думку із приводу шляхів рішення даного питання. Публіцистика завжди мала величезний вплив на світогляд людей. Наприклад, у середині XIX століття з’являються статті Бєлінського, одного з найвідоміших публіцистів минулого сторіччя. Публіцистичні статті писали такі таланти російської літератури, як Толстой до Достоєвський.

Величезна кількість публіцистики з’являється на початку століття, особливо в 1917 році й пізніше.

Таким чином, ми бачимо, що основні вибухи публіцистики були в переломні, пікові ситуації в житті суспільства. Вона як би є гостросоціальною відповіддю передової частини суспільства на ті питання, що встають у цей час перед людьми. Публіцистика допомагає глибше осмислити ситуацію, зрозуміти всю суть проблеми й знайти шляхи виходу з її. За роки радянської влади ми спостерігали другий вибух публіцистичних статей. Перший доводиться на 60-е роки, коли після довгого часу замовчування фактів, проблем з’явилася вперше

можливість заговорити про багатьох питаннях

Друга хвиля публіцистики починається наприкінці 80-х, з початком перебудови. За всі ці роки до вічних проблема людського суспільства, таким, як моральність, гуманізм, додалися нові, які вважалися раніше несумісними із соціалізмом. У нас довгі роки мовчали про ту велику трагедію, до якої привела нас радянська влада. В 60-е роки викрили злочину окремих лідерів, а сьогодні ми довідаємося про одному з найстрашніших злочинів цієї влади – тотальному знищенні людей. Ніякі верстви населення не залишилися осторонь від цієї трагедії, але, може бути, більше всіх постраждало селянство

Уперше про це заговорили такі письменники-публіцисти, як Астафьев, Белов, Можаев, Абрамов, Солоухин і інші. Перед країною встала економічна проблема, що поступово переростає в катастрофу. Безліч економістів узялися за перо й висловлюють свої міркування на цей рахунок. З’явилися публіцистичні статті про нашу історію, багато фактів з якої були таємницею для нас, домовляється все те, що не було договорено в 60-е. Одна з найгостріших проблем наших днів – національні відносини, національна ворожнеча охопила всю країну, ллється кров. Все це знаходить висвітлення в публіцистиці. Але, може бути, одна з найстрашніших, безвихідних проблем – Екологія. Довгі роки люди закривали на неї ока, робили вигляд, що її ні, та й багато чого просто не знали. І зараз деякі не надають їй значення, хоча ця проблема тісно пов’язана з іншими, багато хто випливають із її

Один з публіцистів, що присвятили ряд своїх робіт проблемі екології, – Василь Селюнин.

Він пише статтю “Тягар дій” після поїздки експедиції “Арал-88” у Середню Азію для вивчення проблеми екології в районі Аральського моря, рік Амудар’ї й Сирдарьи. У своїй статті він докладно викладає причини цієї катастрофи, її наслідку, розкриває не тільки екологічну проблему цього регіону, але ситуацію в Середній Азії у всіх аспектах. Неписьменні й воістину злочинні дії місцевого й центрального керівництва привели до порушення екологічного балансу практично у всій Середній Азії. Загибель Аралу, забруднення вод Амудар’ї й Сирдарьи, – тільки одна з безлічі проблем, тісно зв’язаних воєдино. Іде процес омертвіння середовища перебування людей, що населяють Середню Азію. Селюнин не просто говорить про ті страшні наслідки, до яких це привело, але й на фактах, у цифрах розкриває катастрофічну картину життя людей у Середній Азії. Біль і здивування викликають ці факти. Важко собі представити, що ще може таке існувати. Як можна ставитися до того, що забруднення вод, висихання Аралу привели до спалахів таких страшних захворювань, як черевний тиф, дизентерія, туберкульоз, про які цивілізація вже майже забулася

Василь Селюнин піднімає також проблему нерівності людей, роздягнула суспільства на дві касти – керуючих і керованих. У Середній Азії ця проблема, по-моєму, досягла свого апогею. Це не просто розділ людей, а два зовсім різних мири. Один мир – мир влада імущих, розгалужена мережа відомчої бюрократії, своєрідна мафія, які й з’явилися головними винуватцями аральской екологічної трагедії. Їм було вигідно будувати греблі й канали, щоб за рахунок державних вкладень збагатитися самим. Деякі з них уже сіли на лаву підсудних, але ситуація не міняється. Відомчий диктат і монопольно-державна економіка тільки сприяють погіршенню положення. Другий мир – мир простих людей Середньої Азії, на яких і лягла вся вага аральской катастрофи. У їхньому положенні майже нічого не змінилося

Вони як були фактично рабами, так і залишилися. Василь Селюнип малює нелегку й страшну у своїй безвихідності життя селян. Тут, як і в Росії, проводили політикові знеособлювання мас, викорінювання традицій, але ще збереглися люди, що мають бажання працювати, жити, як жили їхні предки. Селюнин зустрічається з орендарем і розповідає про його життя, працю, господарстві. Це людина, що бажає й уміє працювати, він заляканий, як і більшість людей у Середній Азії, але головне він не боїться працювати. Є чи надія, що дадуть устати на ноги землепашцу? Це залежить і від того, чи зуміємо ми вирішити екологічну проблему Аралу, від того, як довго ще буде командувати відомча бюрократія, коли населення Середньої Азії буде повністю захищено із правової точки зору. Зараз же Середня Азія являє собою складне переплетення лих екологічних, господарських, правових, національних

Ситуація в Середній Азії – це одна з багатьох проблем, з якими ми зараз зштовхнулися. Вона лише раніше й глибше початку негативно впливати на людей. Причина цьому та, що середовище перебування тут було створено руками багатьох поколінь. Наша система породила командно-адміністративний апарат, що зруйнував неї. Селюнин прав, попереджаючи нас: “Спізнилися… Середня Азія стане моделлю, генеральною репетицією тотального розпаду”. Напевно, це є одне з головних завдань публіцистики – акцентувати увагу на насущних проблемах суспільства. Своїми статтями публіцисти не дають заснути цьому суспільству. Вони б’ють на сполох, щоб знайти вихід, щоб люди, від яких залежить рішення даних проблем, нарешті-те узялися за роботу. Але наша командно-адміністративна система не може працювати на благо суспільства. І, читаючи публіцистику, ясно представляєш, що якщо не поспішити зі зміною цієї системи, то проблем не вирішити


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)


Виклад статті В. Селюнина “Тягар дій”

Categories: Нові твори

Links