Виклад повести Марка Твена “Принц і жебрак”

Лондон, середина XVI сторіччя. У той самий день народжуються два хлопчики – Том, син злодія Джона Кенти, що тулиться в смердючому тупику Двір Покидьків, і Едуард, спадкоємець короля Генріха Восьмого. Едуарда чекає вся Англія, Том не дуже-те потрібний навіть власній сім’ї, де тільки батько-злодій і мати-старчиха мають щось начебто ліжка; до послуг інших – злісної бабки й сестер-двойняшек – лише кілька оберемків соломи й обривки двох-трьох ковдр. У тих же нетрях серед усілякої потолочі живе старий священик, що навчає Тома Кенти читанню

й листу й навіть начаткам латині, але упоительнее всього старечі легенди про чарівників і королів. Тім злидарює не дуже ретельно, та й закони проти жебраків надзвичайно суворі. Побитий за недбальство батьком і бабкою, голодний (хіба що залякана мати тайкома суне черству кірку), лежачи на соломі, малює він собі сладостные картини з життя зніжених принців

У його гру втягуються й інші хлопчиськи знадвору Покидьків: Том – принц, вони – двір; усе – по строгому церемоніалі. Один раз, голодний, побитий, Том забрідає до королівського палацу й з таким самозабуттям дивиться крізь гратчасті ворота на сліпучого принца

Уэльского, що вартовий відкидає його назад у юрбу. Маленький принц гнівно заступається за нього й приводить його у свої покои. Він розпитує Тома про його життя у Дворі Покидьків, і бездоглядні плебейські забави представляються йому такими ласими, що він пропонує Тому помінятися з ним одягом. Переодягнений принц зовсім не відрізнимо від жебрака! Помітивши в Тома синець на руці, він біжить зробити прочуханку вартовому – і одержує ляпас. Юрба, улюлюкаючи, жене “недоумкуватого обшарпанця” по дорозі. Після довгих митарств його вистачає за плече величезний пьянчуга – це Джон Кенти.

Тим часом у палаці тривога: принц збожеволів, англійську грамоту він ще пам’ятає, але не довідається навіть короля, страшного тирана, але ніжного батька. Генріх грізним наказом забороняє будь-які згадування про недугу спадкоємця й поспішає затвердити його в цьому сані. Для цього потрібно скоріше стратити підозрюваного в зраді гофмаршала Норфолька й призначити нового. Тім виконаний жаху й жалості

Його вчать приховувати свою недугу, але непорозуміння сиплються градом, за обідом він намагається пити воду для обмивання рук і не знає, чи має він право без допомоги слуг почухати свій ніс. Тим часом страта Норфолька відкладається через зникнення великої державної печатки, переданої принцові Уэльскому. Але Том, зрозуміло, не може згадати, навіть як вона виглядає, що, однак, не заважає йому зробитися центральною фігурою розкішного свята на ріці

На нещасного принца розлютований Джон Кенти замахується дрюком; вступившийся старий-священик під його ударом падає намертво. Мати Тома ридає побачивши збожеволілого сина, але потім улаштовує випробування: раптово будить його, тримаючи перед його очами свічу, але принц не прикриває очі долонею назовні, як це завжди робив Том. Мати не знає, що й думати

Джон Кенти довідається про смерть священика й біжить із усім сімейством. У метушні згаданого вище свята принц ховається. І розуміє, що Лондон ушановує самозванця. Його обурені протести викликають нові знущання. Але його зі шпагою в руці відбиває в черні Майлс Гендон – ставний воїн у франтівський, але порваному одягу

До Того на бенкет уривається гонець: “Король умер!” – і вся залу вибухає кличами: “Так здраствує король!” І новий владика Англії велить помилувати Норфолька – скінчилося царство крові! А Едуард, оплакуючи батька, з гордістю починає йменувати себе вже не принцом, а королем. У бідній харчевні Майлс Гендон прислужує королеві, хоча йому не дозволяется навіть сісти. З оповідання Майлса юний король довідається, що той після багаторічних пригод вертається до себе додому, де в нього залишився багатий старий батько, що перебуває під впливом свого віроломного мазунчика молодшого сина Гью, ще один брат Артур, а також улюблена (і любляча) кузина Эдит. У Гендон-Холі знайде притулок і король. Майлс просить одного – права йому і його нащадкам сидіти в присутності короля

Джон Кенти хитрістю веде короля з-під крильця Майлса, і король попадає в злодійську зграю. Йому вдається бігти, і він попадає в хатину божевільного пустельника, що ледь не вбиває його за те, що його батько розорив монастирі, увівши в Англії протестантизм. Цього разу Едуарда рятує Джон Кенти. Покуда мнимий король творить суд, дивуючи вельмож своєю простонародною кмітливістю, щирий король серед злодіїв і пройдисвітів зустрічає й чесних людей, що стали жертвами англійських законів. Сміливість короля зрештою допомагає йому завоювати повагу навіть серед бурлак

Молодий шахрай Гуго, якого король поколобродив ціпком за всіма правилами фехтувального мистецтва, підкидає йому краденого поросяти, так що король ледь не попадає на шибеницю, але рятується завдяки спритності що появились, як завжди, вчасно Майлса Гендона. Зате в Гендон-Холі їх чекає удар: батько й брат Артур умерли, а Гью на підставі підробленого їм листа про смерть Майлса заволодів спадщиною й женився на Эдит. Гью повідомляє Майлса самозванцем, Эдит теж відрікається від нього, перелякана погрозою Гью в противному випадку вбити Майлса. Гью так впливовий, що ніхто в окрузі не зважується пізнати законного спадкоємця,

Майлс і король попадають у в’язницю, де король знову бачить у дії люті англійські закони. Зрештою Майлс, сидячи в колодках у ганебного стовпа, приймає на себе ще й батога, які викликає своєю зухвалістю король. Потім Майлс із королем відправляються за правдою в Лондон. А в Лондоні під час коронаційного ходу мати Тома Кенти довідається його по характерному жесті, але він робить вигляд, що не знає неї. Від сорому торжество мерхне для нього, У ту мить, коли архієпископ Кентерберийский готовий покласти на його голову корону, є щирий король. З великодушною допомогою Тома він доводить своє королівське походження, пригадавши, куди він сховав зниклу державну печатку. Приголомшений Майлс Гендон, із працею попавший на прийом до короля, демонстративно сідає в його присутності, щоб упевнитися, що йому не змінює зір. Майлс одержує в нагороду великий стан і звання пера Англії разом з титулом графа Кентского. Зганьблений Гью вмирає на чужині, а Майлс жениться на Эдит. Тім Кенти доживає до глибокої старості, користуючись особливою пошаною за те, що “сидів на престолі”.

А король Едуард Шостої залишає про себе пам’ять царюванням надзвичайно милосердним по тодішніх жорстоких часах. Коли який-небудь раззолоченный сановник дорікав його в зайвій м’якості, король відповідав голосом, повним жалю: “Що ти знаєш про гноблення й борошна? Про це знаю я, знає мій народ, але не ти”.

А. М. Мелихов


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Виклад повести Марка Твена “Принц і жебрак”

Categories: Нові твори

Links