Відповідальність перед вічністю

“Києве, Києве… Вознісся ти на кручах придніпровських дужим богатирем. Підпираєш високе руське небо широкими плечима. Світиш світлом ясним любові й величі. Довкола себе сієш слово мудрості й знання. У тобі – слава й могуть минувшини, у тобі – сила й наснага для грядущого. У тобі – життя і гордість багатьох поколінь, що відійшли у вічність. Вони залишили зерна своїх дум, любові, праці – у тобі”.

Так думав Нестор, сидячи у своїй келії, яка давно перестала бути подібною на помешкання ченця. Куди не кинь оком: на столі, на ложі, на

лаві – повсюди лежали скручені й розгорнуті цупкі сувої вибіленої телячої чи овечої шкури, чистої й густо списаної чорнилом, яке могло пережити всі лихоліття й віки. І всі оті писання мали слугувати людям століттями. Таке вже призначення письмен – слугувати людям.

Літописець перечитав старі пергаменти, які нещодавно віддав йому великий Никон. Дивні думки закрадались у нього при тому читанні. Скільки разів перечитував рядки никонівського пергаменту, а все невтямки, звідки пішла вона, звідки з’явилися Руська земля і град її стольний Київ. До варяг і до Кия хто володів полянською землею? Не пише про це Никон,

і грецькі хроніки не пишуть. Навіть хроніка Георгія Амартола розповідає від створення світу про всі народи, окрім руського. Ніби не було цьому народу місця на землі.

Чернець узяв чистий шмат пергаменту, умочив перо в маленький глиняний каламар і повільно вивів дрібними літерами: “Се Дніпр..Суть землі полян і сіверян”. Вище провів кілька чорних ниточок, що з’єднувалися з Дніпром, і написав: “Земля древлян і дреговичів”.

Велика слов’янська земля…

Нестор поспішливо звівся на ноги. Він має записати правду про Русь і про вічевого полянського князя, який ходив у Візантію, на Дунай, громив орди степовиків… Тому він, старий і немічний чорноризець, буде сидіти у своїй келії до світанку, буде тлумити в собі власний біль і власну образу на нерозумну й заздрісну братію свою, аби несмисленним і сліпим душею посіяти віру у свою міць і покликання. Аби посіяти в заснулі душі пізнання великої минувшини й гордість за неї, бо хто відає пройдене й береже свої, а не чужі заповіді, іде без страху назустріч прийдешньому. Храніть, чада, як зіницю ока справу древнього Кия, і тоді вбереже всевладний Господь вас і рід ваш від загибелі.

Нестор знав, як ніхто інший, яка то важка праця – праця літописця, котра породжує безсоння, сумніви, гризоти сумління. За кожним його словом – душевні муки, довгі дні й ночі важких роздумів.

Так завжди було серед людей. І завжди поміж ними були одержимі, що своїм світлим розумом торували шлях у будучину, не жадаючи ні монументів слави, ні слів дяки.

422 слова За Р. Іванченко

Лики вінценосних дочок Ярослава Мудрого

До наших днів дійшли фрескові зображення родини Ярослава Мудрого на стінах Софії Київської.

У Ярослава було три дочки й чотири сини. Династичні зв’язки князів Київської Русі можна легко уявити. Перша дочка Ярослава Мудрого – Єлизавета. З нею була пов’язана знаменита лицарська Історія. У Єлизавету закохався варяг із князівської дружини й попросив у батька її руки. Ярослав сказав, що може віддати заміж свою дочку тільки за князя. Тоді цей варяг

Найнявся у візантійське військо, став на його чолі й завоював острів Сицилію. У віршах, які дійшли до наших днів, він писав, що здійснив великі подвиги, а руська діва не звертає на нього увага.

Трохи пізніше у варяга закохалась імператриця Візантії Зоя, але він не відповів взаємністю на її любов. Тоді Зоя кинула варяга в підземну в’язницю, але його військо повстало й звільнило лицаря. Після цього варяг повернувся в Скандинавію (Норвегію) і вбив короля, свого брата. Як король, Гаральд Суворий нарешті зміг одружитися з Єлизаветою.

Друга дочка Ярослава Мудрого – Анна, королева Франції, – справляла дуже сильне враження на сучасників, тому що була освічена. її чоловік, французький король Генріх І, був неписьменний і на документах ставив хрестик; вона ж писала – Анна Ре-гіна. Анна Ярославна привезла у Францію Євангеліє, що й дотепер зберігається в Реймсі (у цьому місті й саме на цьому Євангелії королі давали присягу). Особистим лицарем Анни був граф Бодуен. Цей лицар у Першому хрестовому поході відвоював Єрусалим у мусульман і став єрусалимським королем. Там він увів культ Анни. На початку тринадцятого століття в Єрусалимі послів зустрічали з надзвичайною пишністю, як близьких родичів. Вони були дуже здивовані. Анна стала центром лицарського гуртка, і французькі філологи знайшли у французькому лицарському епосі, зокрема в “Пісні про Роланда”, опис київських ландшафтів. Мабуть, королева розповідала про Київ і ці оповідки знайшли відображення в лицарському епосі Франції.

До речі, є напівлегендарна версія про те, що Софію Київську врятував французький письменник Ромен Роллан. За радянських часів Софію Київську і Михайлівський собор хотіли знищити й створити вище Хрещатика урядовий центр. Тоді відомий реставратор Барановський звернувся до Ромена Ролла-на, і той у відповідь надіслав листа Сталіну. У посланні “вождю народів” було сказано, що Софія Київська нерозривно пов’язана з королевою Франції і французька інтелігенція просить не знищувати найдавнішу пам’ятку. Можливо, це і врятувало її для нащадків.

Третя дочка Ярослава Мудрого – Анастасія – була дружиною угорського короля Андрія І. Вони поховані біля озера Балатон, де й дотепер там стоїть капела.

Софія Київська – місце паломництва туристів з усього світу, місце нашої давньої слави.

400 слів За С. Кримським


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Відповідальність перед вічністю

Categories: Нові твори

Links