Відповідальність перед вічністю
“Києве, Києве… Вознісся ти на кручах придніпровських дужим богатирем. Підпираєш високе руське небо широкими плечима. Світиш світлом ясним любові й величі. Довкола себе сієш слово мудрості й знання. У тобі – слава й могуть минувшини, у тобі – сила й наснага для грядущого. У тобі – життя і гордість багатьох поколінь, що відійшли у вічність. Вони залишили зерна своїх дум, любові, праці – у тобі”.
Так думав Нестор, сидячи у своїй келії, яка давно перестала бути подібною на помешкання ченця. Куди не кинь оком: на столі, на ложі, на
Літописець перечитав старі пергаменти, які нещодавно віддав йому великий Никон. Дивні думки закрадались у нього при тому читанні. Скільки разів перечитував рядки никонівського пергаменту, а все невтямки, звідки пішла вона, звідки з’явилися Руська земля і град її стольний Київ. До варяг і до Кия хто володів полянською землею? Не пише про
Чернець узяв чистий шмат пергаменту, умочив перо в маленький глиняний каламар і повільно вивів дрібними літерами: “Се Дніпр..Суть землі полян і сіверян”. Вище провів кілька чорних ниточок, що з’єднувалися з Дніпром, і написав: “Земля древлян і дреговичів”.
Велика слов’янська земля…
Нестор поспішливо звівся на ноги. Він має записати правду про Русь і про вічевого полянського князя, який ходив у Візантію, на Дунай, громив орди степовиків… Тому він, старий і немічний чорноризець, буде сидіти у своїй келії до світанку, буде тлумити в собі власний біль і власну образу на нерозумну й заздрісну братію свою, аби несмисленним і сліпим душею посіяти віру у свою міць і покликання. Аби посіяти в заснулі душі пізнання великої минувшини й гордість за неї, бо хто відає пройдене й береже свої, а не чужі заповіді, іде без страху назустріч прийдешньому. Храніть, чада, як зіницю ока справу древнього Кия, і тоді вбереже всевладний Господь вас і рід ваш від загибелі.
Нестор знав, як ніхто інший, яка то важка праця – праця літописця, котра породжує безсоння, сумніви, гризоти сумління. За кожним його словом – душевні муки, довгі дні й ночі важких роздумів.
Так завжди було серед людей. І завжди поміж ними були одержимі, що своїм світлим розумом торували шлях у будучину, не жадаючи ні монументів слави, ні слів дяки.
422 слова За Р. Іванченко
Лики вінценосних дочок Ярослава Мудрого
До наших днів дійшли фрескові зображення родини Ярослава Мудрого на стінах Софії Київської.
У Ярослава було три дочки й чотири сини. Династичні зв’язки князів Київської Русі можна легко уявити. Перша дочка Ярослава Мудрого – Єлизавета. З нею була пов’язана знаменита лицарська Історія. У Єлизавету закохався варяг із князівської дружини й попросив у батька її руки. Ярослав сказав, що може віддати заміж свою дочку тільки за князя. Тоді цей варяг
Найнявся у візантійське військо, став на його чолі й завоював острів Сицилію. У віршах, які дійшли до наших днів, він писав, що здійснив великі подвиги, а руська діва не звертає на нього увага.
Трохи пізніше у варяга закохалась імператриця Візантії Зоя, але він не відповів взаємністю на її любов. Тоді Зоя кинула варяга в підземну в’язницю, але його військо повстало й звільнило лицаря. Після цього варяг повернувся в Скандинавію (Норвегію) і вбив короля, свого брата. Як король, Гаральд Суворий нарешті зміг одружитися з Єлизаветою.
Друга дочка Ярослава Мудрого – Анна, королева Франції, – справляла дуже сильне враження на сучасників, тому що була освічена. її чоловік, французький король Генріх І, був неписьменний і на документах ставив хрестик; вона ж писала – Анна Ре-гіна. Анна Ярославна привезла у Францію Євангеліє, що й дотепер зберігається в Реймсі (у цьому місті й саме на цьому Євангелії королі давали присягу). Особистим лицарем Анни був граф Бодуен. Цей лицар у Першому хрестовому поході відвоював Єрусалим у мусульман і став єрусалимським королем. Там він увів культ Анни. На початку тринадцятого століття в Єрусалимі послів зустрічали з надзвичайною пишністю, як близьких родичів. Вони були дуже здивовані. Анна стала центром лицарського гуртка, і французькі філологи знайшли у французькому лицарському епосі, зокрема в “Пісні про Роланда”, опис київських ландшафтів. Мабуть, королева розповідала про Київ і ці оповідки знайшли відображення в лицарському епосі Франції.
До речі, є напівлегендарна версія про те, що Софію Київську врятував французький письменник Ромен Роллан. За радянських часів Софію Київську і Михайлівський собор хотіли знищити й створити вище Хрещатика урядовий центр. Тоді відомий реставратор Барановський звернувся до Ромена Ролла-на, і той у відповідь надіслав листа Сталіну. У посланні “вождю народів” було сказано, що Софія Київська нерозривно пов’язана з королевою Франції і французька інтелігенція просить не знищувати найдавнішу пам’ятку. Можливо, це і врятувало її для нащадків.
Третя дочка Ярослава Мудрого – Анастасія – була дружиною угорського короля Андрія І. Вони поховані біля озера Балатон, де й дотепер там стоїть капела.
Софія Київська – місце паломництва туристів з усього світу, місце нашої давньої слави.
400 слів За С. Кримським
(1 votes, average: 5.00 out of 5)