Відношення Ахматової до ліричної поеми “Дванадцять”

Відношення Ахматової до цієї ліричної поеми Блоку було, очевидно двоїстим. За повідомленням Д. Е. Максимова, вона вбачала в ній чимало “зоряних арматур”, тобто безсмаку, характерного на її думку для модерністського мистецтва початку ХХ в. З іншого боку, добуток Блоку два рази згадується Ахматовій у прозаїчних матеріалах, що залишилися невикористаними, до поеми (уривки задуманого в 1959-19660 р. “балетного сценарію”). В одному випадку – це накидань сцени, що характеризує художні смаки епохи: “Ольга в ложі дивиться шматочок мого балету

“Сніжна маска”… “. Там же інший начерк, що лише частково відповідає друкованому початку третього розділу: “Арапчата розсовують завіса й… навколо старе місто Питер. новорічна, майже андерсеновская заметіль. Крізь неї – виденье (можна з “Сніжної маски”). Низка екіпажів, сани… “.

Ще один відкинутий варіант, що заслуговує уваги: “Хуртовина, примари в хуртовині (може бути навіть дванадцять Блоку, на вдалечині й неясно)”. Із Блоком зв’язаний і основний любовний сюжет поеми Ахматовій, втілений традиційному маскарадному трикутнику: Коломбина – Пьеро – Арлекін. Бібліографічними

прототипами, як відомо були: Коломбини – приятелька Ахматової, акторка й танцівниця О. А. Глебова-Судейкина (дружина художника С. Ю. Судейкина); Пьеро – молодий поет, корнет Всеволод Князєв, що покінчив із собою на початку 1913 р., не зумівши пережити зраду своєї “Травиати” (як Глєбова названа в першій редакції поеми); прототипом Арлекіна послужив Блок. Цей любовний трикутник як структурна основа маскарадної імпровізації одержав особливо більшу популярність завдяки ліричній драмі Блоку “Балаганчик” (1906), поставленої В. Э. Мейерхольдом у театрі В. Ф. Комиссаржевской (1906-1907) і вдруге через кілька років, у залі Тенишевского училища напередодні світової війни (квітень 1914р.).

Виступаючи в ролі Арлекіна в любовному трикутнику, Блок уводиться в “Дев’ятсот тринадцятих років” як символічний образ епохи, “срібного століття у всій його величі й слабості” ( говорячи словами Ахматової),- як “людина-епоха”, тобто як виразник своєї епохи. Розгортання цього образа відбулося в поемі не відразу. У першій редакції дані лише ключові рядки до образа романтичного демона, що поєднує крайності добра й зла, ідеальних зльотів і страшного падіння:

На стіні його тонкий профіль

Гаврило або Мефистофель

Твій, красуня, паладин?

У первісній версії не ясно навіть, чи є він щасливим суперником драгуна – Пьеро, Сцена їхньої зустрічі до 1959 р. читалася так: …з посмішкою жертви вечернею И блідни, чим святий Себастьян, Весь зніяковівши, дивиться він крізь сльози, Як тобі простягнули троянди, Як суперник його рум’яний.

В. М. Жирмунський (№11 стор. 76) зауважує тому приводу: “Рум’яний” суперник – епітет навряд чи підходящий для Блоку, тим більше в його ролі демонічного коханця. Але цей епітет є цитатою із самоописів Блоку й ряду характеристик його зовнішності замолоду, даних іншими. Ця “рум’яність” один час гнітила його (слово “рум’яний” ще раз з’являється у вірші Ахматової на зміряй Блоку: И приходять рум’яні вдовиці), порівн. стих Блоку: И горнуться до нього… у його особі рум’янець (” Як важко мерцеві серед людей…” 1912) у першій публікації -“Сучасник” 1912, №11, пізніше відповідна строфа була опущена). – Рожевість Блоку – постійний мотив у мемуарах Андрія Білого, порівн.: “Стрункий, з особою що рожевіє,…він жмурячись оглядав відблиски стекол” ( “Початок століття”, стор. 458), ” Але чи Олександр Блок юнак цей, з особою, на якому без спалахів рум’янцю горить розоватий про ветр”… (там же, стор. 287).

Однак лише в 1962р. з’явилися розпізнавальні рядки: Це він у переповненому залі Слав ту чорну троянду в келиху… І тоді ж епітет “рум’яний” був замінений нейтральним: Як суперник його знаменитий. Уривок про Блок в остаточній редакції розширений додаванням вісімнадцяти віршів, що слагались поступово: 1956:

Але такі таяться чари

У цій страшній димній особі:

Плоть, майже, що ставшая духом,

И античний локон над вухом

Все таинственно в прибульці.

1962: Це він у переповненому залі

Слав ту чорну троянду в келиху,

Або все це було сном?

З мертвим серцем і мертвим поглядом

Він чи зустрівся з Командором,

У той пробравшись проклятий будинок?

1956: И його повідано словом,

Як ви були в просторі новому,

Як поза часом були ви,

И в яких кришталях полярних,

И в яких сияньях бурштинових

Там в устя Лети Неви.

Перша строфа, що примикає до попередньої, розвиває образ романтичного героя – “демона”. Інше складається із чотирьох напівстроф, що містять послідовні алюзії на чотири відомих вірші Блоку, з яких два, – із циклу “Страшний мир”, що мав для творчості Ахматової особливо велике значення. Перша, найбільш ясна (“У ресторані”, 1910), не вимагає подальших роз’яснень. Друга зв’язана з віршем “Кроки Командора” (1910-1912). Третя є перифразою присвяченому Андрієві Білому (“Милий брат! Завечоріло…”, 1906): Немов ми – у просторі новому, Немов – у нових часах. Четверта віддалено перегукується з віршем “Знову засніжені колони…” (1909), присвяченим В. Щеголевой і изображающим поїздку на острови: Там, в устя Лети-Неви. Переклику “Поеми” з ” Кроками Командора” Блоку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Відношення Ахматової до ліричної поеми “Дванадцять”

Categories: Шкільні твори

Links