Вічний образ жінки

Є книги, які перечитують із покоління в покоління… Вони нагадують охоронні грамоти російської мови, історії, культури, тому що містять у собі щось невловимо трепетне, єднальне нас із традиціями російського народу. Це вічні книги. До таких добутків ставиться роман О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Кожний скаже, що читав це всесвітньо відомий добуток. Але хто ж із читачів візьметься затверджувати, що він уже “прочитав”, тобто вичерпав до дна його зміст? Геніальні художні твори мають здатність змінюватися разом згодом, тому вони завжди,

у різні роки, десятиліття й століття, читаються по-новому й стають, таким чином, нашими споконвічними співрозмовниками. Пушкіна супроводжує нас все життя. Він входить у нашу свідомість із самого раннього дитинства разом з його казками про таємничу золоту рибку, сімох богатирях, бешкетному й лукавому працівнику Балді.

Але мене зачаровує пристрасть натхнення, захоплене поетичне почуття, що пронизує рядки роману “Євгеній Онєгін”. Мене вражають герої роману – істинно російські люди. Однієї з тих, кого відтворив талант великого поета, є Тетяна Ларіна. Це улюблена героїня Пушкіна. Подобається вона й мені.

Тетяна дивна. Пушкіна підкреслює простоту дівчини, її близькість до народу. Не випадково автор дає їй простонародне ім’я – Тетяна. Тетяна росла в сім’ї самотньої. Дівчинка не любила грати з подругами, була занурена у свої переживання. Вона рано намагалася зрозуміти навколишнє, але в старших відповіді на свої питання не знаходила. І тоді вона зверталася до книг. Їй рано подобалися романи; Вони їй заміняли все… Але, потрапивши під вплив “обманів Річардсона й Руссо”, Тетяна все-таки залишається природної, простій. Вона вірить “преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця”. У той же час Тетяна любить бродити по полях “із сумної думою в очах, із французької книгою в руках”. Думаю, що це з’єднання забобонів і любові до сентиментальних французьких книг можливо лише в російській дівчині, який і є Тетяна Ларіна.

У книгах і мріях перед нею з’являлися цікаві люди, яких вона хотіла зустріти й у житті. І зустрівши в перший раз Онєгіна, так несхожого на навколишніх, Тетяна побачила в ньому свого “героя”, закохалася в нього. Увесь внутрішній світ Тетяни полягає в любові. Вона створена, щоб любити. Я впевнена в тім, що Тетяна, ставши щасливою дружиною, жагуче й глибоко любила б чоловікО. Мене захоплює її самовіддане й серйозне відношення до любові. Тетяна вирішує написати лист Євгенію.

“Я до вас пишу – чого ж боле? Що я можу ще сказати?” – ці рядки знайомі всім. Кожний, напевно, читаючи їх, згадує свою першу любов, перші ласкаві слова, визнання, почуття. Чи можна сказати ніжніше, чим це робить Тетяна? Але Євгеній Онєгін відповів їй моралями, і всі надії бідної дівчини звалилися. Незабаром Тетяна попадає в нове, ще незнайоме їй суспільство. У цьому середовищі вона почуває себе незатишно, їй все чуждо:

…Тетяна дивиться й не бачить,

Волненье світла ненавидить;

Їй задушливо тут… вона мрією

Прагне до життя польовий,

У село, до бідних селян,

У відокремлений куточок…

І у світському суспільстві Тетяна залишається тій же простій росіянці дівчиною. Вона готова віддати “все це дрантя маскараду, весь цей блиск, і шум, і чад за полицю книг, за дикий сад…”. Колишню Таню ми бачимо в останнім поясненні з Онєгіним: Я вас люблю (до чого лукавити?), Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна. Тетяна виступає у романі як символ вірності, доброти, любові. Давно всім відомо, що щастя для жінок полягає в любові, у турботі про ближній. Кожна жінка (будь вона політичний діяч, учитель або журналіст) повинна бути улюблена, повинна любити сама, ростити дітей, мати сім’ю.

Для Пушкіна Тетяна – ідеал молодій росіянці жінки, що, зустрівши, неможливо забути. Так сильні в ній почуття боргу, щиросердечна шляхетність. “Я так люблю Тетяну милу мою…” – викликує Пушкін. Але чому ж тоді роман закінчується так сумно? Так тому, що якби Тетяна Ларіна залишила чоловіка, те це була б уже не Тетяна. Це не був би той милий серцю ідеал, про яке так захоплено говорить поет. Міркуючи над знову прочитаним “Євгенієм Онєгіним”, я усвідомлюю, що Тетяна Ларіна завжди буде моїм улюбленим літературним героєм. Я дуже хочу бути схожої на неї. І хоча пройшло багато років від дня створення роману, риси характеру Тетяни Ларіній будуть цінуватися завжди. Ні із чим не порівнянна радість першого прочитання великої книги. Це – привілей юності. Як сміло й просто перегортаються безсмертні сторінки, як невимушено й лунко звучать безсмертні вірші! Але незабутня й інша, ні із чим не. порівнянна радість – радість нового прочитання, в інші часи, в іншому віці, у світі, що змінився, коли загоряється вся душа від рядків великого Пушкіна.

Недарма інший великий поет, О. Твардовський, сказав: “Якщо Пушкін приходить до нас із дитинства, ми по-справжньому приходимо до нього лише з роками”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вічний образ жінки

Categories: Шкільні твори

Links