“Вічні образи” у світовій літературі (Дон Кіхот, Ромео і Джульєтта, Гамлет)

і Література – дивна річ. Іноді сучасникам поета чи письменника здається, що поряд з ними – геній. Вони зачитуються його творами, а минає час – і май­же ніхто вже не може згадати, що то за автор такий був. А іноді сучасники не розуміють, не можуть оцінити усю велич митця, поряд з яким їм випало щастя жити. Помирає митець у бідності, невизнаним… А наступні покоління відкривають і відкривають для себе його твори, визнають його талант.

Є безсмертні творці, чиєю творчістю пишається людство. Існують безсмертні вірші, романи, новели, у яких

кожне нове покоління читачів відкриває все нові гли­бини. Існують так звані “вічні образи” в літературі. І якби могли зустрітися лю­ди різних століть і заговорити про літературу чи просто про життя, то імена Дон Кіхота, Гамлета, Ромео та Джульєтти, Робінзона об’єднали б співрозмовників.

Ці герої ніби виходять із творів і живуть своїм самостійним життям. їхні пор­трети намагаються створити художники та скульптори, композитори, драматурги, поети присвячують їм свої твори. Є в світі немало й пам’ятників героям, що зійшли зі сторінок книг.

Що ж робить деякі літературні образи “вічними”,

такими, у яких кожне по­коління, кожен читач знаходить цінне, цікаве й зрозуміле? Мабуть, те, що ці об­рази втілюють вічні цінності або вічні проблеми людства.

Наприклад, головний конфлікт роману Сервантеса “Дон Кіхот” – зіткнення ідеалу та уявлень про дійсність із самою дійсністю, є актуальним в кожну епоху.

Завжди знаходяться благородні ідеалісти, захисники добра і справедливості, які не в змозі реально оцінити дійсність, але героїчно відстоюють свої ідеали. Іноді їхні вчинки сучасники називають “битвою з вітряками”, існує навіть поняття “донкіхотство”. Воно містить, з одного боку, прагнення до ідеалу, сміли­вість, безкорисливість, а з іншого – прихильність до фантазій, мрій і деяке дивацтво.

Коли когось називають Ромео, ми розуміємо, що мова йде про людину, для якої головне – кохання. Кохання, що возвеличує, підносить до небес і водно­час затьмарює усе навколо. Навряд чи Ромео міг тверезо оцінювати та сприймати навколишній світ. І він, і Джульєтта жили одним – коханням. Кохання було для них повітрям і сенсом буття. їхній трагічний фінал обірвав їхні життя, але не кохання, яке вже сотні років надихає людство.

Іще в одній трагедії Шекспіра ми знаходимо зовсім інший вічний образ. Це – глибоко трагічний образ Гамлета. Він добре розуміє дійсність і непохитно стоїть на боці добра. Він непримиренний до зла, сміливий і рішучий, але як бути, коли зло – в його сім’ї?! Як дати гідну відсіч злодійству, якщо для того, щоб по­карати вбивцю батька, слід зруйнувати життя матері? Гамлет глибоко замислюється над природою зла, він вважає, що помста – це теж зло. Бо вбивство – це вбивство, навіть якщо вбиваєш негідника. Образ Гамлета – це образ відпові­дальної, мислячої людини, яка усвідомлює, що перехід до рішучих дій у конфлікті добра зі злом може породити нове зло.

Можна, мабуть, навести ще багато прикладів вічних образів у літературі. Але спільне в них одне: усі вони розкривають вічні людські почуття й прагнення, намагаються вирішити вічні проблеми, які мучать людей будь-якого покоління.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4.33 out of 5)

“Вічні образи” у світовій літературі (Дон Кіхот, Ромео і Джульєтта, Гамлет)