Вереснева ніч

Велика вереснева тиша стоїть над землею. Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками, біля яких пильно дивляться на схід потемнілі соняшники. Дорожнім відволоженим пилом, терпкими коноплями і дозрілими садами пахне ніч. Зрідка спросоння заскрипить журавель або гупне біля якогось похиленого тину росяне яблуко, проллється шипучим соком на траву, і знову тиша, мов у доброму сні, і знову лапаті соняшники, наче матері, простягають на схід обважнілі руки, на яких спочивають голівки малих, повних дрімливого цвіту соняшників.

І

навіть не віриться, що є іще війни на землі, що нелюдська злоба в останніх корчах цідить ріку людської крові, що іще дуже вчені й дуже ненависні люди, мов старці, вимолюють по всіх заграницях і червінці, і зброю, щоб заарканити ними здиблену землю.

Мовчки йдуть-Вулицями Горицвіт і Мірошниченко, бо ж ніч така, що й’говорити не треба, бо в серці такі думки, що досить глянути один одному у вічі, щоб усе зрозуміти. Посеред неба гнеться на південь Чумацький Шлях, і між його доспілими зорями тремтить і осипається на край землі срібний пилок.

Зі шляху обізвалася неголосна доладна пісня, дзвякнуло стремено.

На обочині, поміж старими липами, попасалися нерозсідлані коні, а біля грубого, у два обхвати, дерева сиділи кілька воїнів і задумано виводили не вояцьку, не похідну, а стару пісню про милого лебедя, що плавав по синьому морю, і про дівчину,, яка не дочекалася – свого милого лебедонька і тополею стала, щоб хоч вершечком глянути на синє море, на своє кохання. (М. Стельмах)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Вереснева ніч