Важелі (переказ)

Увечері в правлінні колгоспу сиділо четверо: бородатий тваринник Ціпишев, комірник Щукін, бригадир рільничої бригади Іван Конопльов і голова колгоспу Петро Кузьмич Кудрявцев. Чекали початку партзбори, та запізнювалася вчителька Килина Семенівна, п’ятий член парторганізації. В очікуванні розмовляли.

“Ось сказали – плануйте знизу, нехай колгосп сама вирішує, що сіяти, – висловив наболіле голова. – А в районі нам наш план не стверджують: районний-то план спускають зверху. Був я днями в районі, біля самого (так Петро Кузьмич називав

першого секретаря райкому). Що ж, кажу, ви з нами робите? А він каже: “Треба план перевиконувати, активно впроваджувати нове. Ви, каже, тепер наші важелі в селі “. “Він тут довго не всидить, – сказав Ціпишев. – Людей не слухає, все сам вирішує. Люди для нього – тільки важелі. Без суворістю не може. На зборах як подивіться всіх, як буркнет – душа в п’яти йде “. “На нас не тільки навчати, нас і слухати треба, – додав Конопльов. – А то все зверху так зверху. Плани зверху, врожайність зверху. Не виконаєш, значить, віжки розпустив. А хіба ми не за одну справу вболіваємо, хіба у нас інтереси різні? ”

Взявши обома руками горщик з недопалками, Конопльов пішов до порога і вивалив недопалки в кут. І раптом з-за широкої російській печі пролунав владний баб’ячий окрик: “Куди сиплеш, дохлу? Не тобі підмітати. Пол тільки вимила, знов запаскуділі весь “. Від несподіванки мужики здригнулися і переглянулись. Виявляється, в хаті весь час був присутній ще один чоловік. Розмова обірвалася. Довго мовчали, курили… Один Щукін не витримав і нарешті голосно зареготав: “Ох і налякала ж нас проклята баба!” Петро Кузьмич і Конопльов переглянулися і теж засміялися. “Раптом із-за печі як гаркне. Ну, гадаю, сам приїхав, застукав нас… “Сміх розрядив напруженість і повернув людям їх нормальне самопочуття. “І чого ми боїмося, мужики? – Роздумливо й трохи сумно промовив раптом Петро Кузьмич. – Адже самих себе боїмося! ” Врешті прийшла вчителька. Треба було відкривати партзбори. Але що сталося з Ціпишевим?

Голос його придбав твердість і владність, очі посуворішали. Тим же сухим, суворим голосом, яким казав перед початком зборів секретар райкому, він вимовив ті ж слова: “Почнемо, товариші! Все в зборі? ” А їх і було всього-на-всього п’ятеро. Обличчя у всіх стали зосередженими, напруженими і нудними. Збори почалися. І почалося те саме, про що так відверто лише що говорили вони між собою, ганьблячи казенщину і бюрократизм. “Товариші! – Сказав Голова. – Райком і райвиконком не затвердили нашого виробничого плану. Це не личить нам. Ми не провели роз’яснювальної роботи з масою і не переконали її “. Суть доповіді зводилася до того, що план сівозміни колгоспу слід виправити згідно з вказівками райкому та райвиконкому. Розбіжностей у думках не виявилося, в резолюції вирішили написати так: “В обстановці високого трудового піднесення по всьому колгоспу розгортається…” Несподівано заговорив радіоприймач: передавалися матеріали про підготовку до XX з’їзду. Уся надія у мужиків була тепер на з’їзд: на ньому визначать, як жити. І коли по дорозі додому в Кудрявцева та Конопльова відновився розмова – той самий, який йшов до зборів, – це знову були серцеві, прямі люди. Люди, а не важелі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Важелі (переказ)

Categories: Скорочені твори

Links