Українська поезія

Поезіє, чарівна скрипка у чудовому оркестрі літератури! На твоїх струнах грає свою мелодію Її Величність Муза. У тиші безсонних ночей вона приходить до поета, награє йому мелодію, котра торкається душі Митця і надовго стає володаркою його серця.

Сильна і мужня, вона навіяла Великому Кобзареві його нетлінні рядки:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде Мати,

І будуть люди на землі.

Саме поезія Т. Г. Шевченка зробила для визволення народу “більше, ніж десять переможних армій” Яку то силу вона має!

Може осягнути Всесвіт, перейти будь-які кордони, перепливти океани, заглянути до найглибших схованок людської душі.

Ой ти, дівчино,

З горіха зерня.

Чом твоє серденько –

Колюче терня?..

Ці рядки болем бриніли у серці закоханого І. Франка. Вони бринять і нині у кожного безнадійно закоханого. Муза не завжди є лагідною і ніжною, поезія може бути могутньою і категоричною:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю

Волю окропіте!

Поезія завжди відображала не лише внутрішній стан людини, а й соціальне становище суспільства:

Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть…

Опухла дитина голодная мре,

А мати пшеницю на нашийні жне.

Світ для поета починається з власної душі. Так, Ганна Чубач болісно констатує:

В душі неначе у проваллі –

Слова несказані сумують:

Колись поетів убивали,

Тепер їх – просто не друкують.

Голос поета й громадянина – це одне:

Не поет, хто забуває Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани.

Той голос здатен подолати тишу небуття, долунюючи до нас Стусовими громами оновлення й воскресіння:

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя…

Багато випробувань випало також на долю геніального Євгена Плужника, який відчував тривогу з приводу майбутніх катастроф. Він виважує свою поезію на терезах оптимізму й песимізму одночасно:

Суди мене судом твоїм суворим,

Сучаснику… Нащадки безсторонні

Простять мені і помилки й вагання,

І пізній сум, і радість передчасну…

Наш сучасник Вадим Крищенко не цурається реального життя, сприймаючи його як норму людського існування. Але дивується:

Чого повелось так? – шукаю поради,

Чим ближче до влади, тим далі від правди?

Як ближче трон – даленішає Бог…

Борис Олійник розпалює у читача невгасні живі жаринки пам’яті:

У тридцять три розіп’ято Ісуса,

У тридцять третім на земному прузі

Розіп’ято мільйони без вини.

Проймаєшся болями й тривогами Анатолія Кравченка, який розкриває причину духовного зубожіння народу:

Горе, брате, та яке ж то горе:

Зруйнувавши храми і собори,

Зруйнували душу у собі.

Чисті й прозорі, як джерельна вода, поезії П. Маха:

Ласкавість неба голубу,

Злотавість поля на крайлісі

Віддам, щоб серцем ти вознісся,

– і українцем був!

Отже, поезія збуджує душу, примушує її не черствіти, бути чуйною. Пройнявшись настроями поета, зрозумівши його світосприйняття, ми разом з ним замислюємося над важливими проблемами, що хвилюють митця. Поезія робить нас Людьми. Уклін їй, вічній.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Українська поезія

Categories: Твори на вільні теми

Links