Українська національна ідея в творчому Тодося Осьмачки

Стаття присвячена аналізу творчого доробку Тодося Осьмачки з погляду його ролі у формуванні української національної ідеї. У ній вперше визначено розуміння письменником поняття “українська національна ідея” та шляхи її реалізації. Конкретизовано та узагальнено трактування образу Сталіна та його підопічних як ключової постаті основних колізій української національної історії.

Статья посвящена анализу творчества Тодося Осьмачки с точки зрения его роли в формировании украинской национальной идеи. В ней Впервые определены понимание

писателем понятия “украинская национальная идея” и пути ее реализации. Конкретизированы и обобщены трактовки образа Сталина и его подопечных как ключевой фигуры основных коллизий украинской национальной истории.

In the article Analyzes the creative works of Todos Osmachka in terms of its role in the formation of Ukrainian national idea. It Understanding of the writer first defines the term “Ukrainian national idea” and how its implementation. Concretized and generalized interpretation of the image of Stalin and his team as a key agent of the main figures, conflicts of Ukrainian national history.

Ключові слова: національна ідея, патріотизм, речник, історія України, державотвореня.

На сучасному етапі українського державотворення в умовах глобалізації та

євроінтеграції надзвичайно актуальною постала проблема приналежності людини до суспільства та проблема виховання активної громадської позиції, але особливої уваги стала заслуговувати й те, як ми усвідомлюємо свій громадський обов’язок на основі загальнолюдських та духових цінностей. Такий зв’язок людини та суспільства певним чином і відтворюють філософські поняття “патріотизм” та “національна ідея”. Патріотизм постав як нагальна потреба держави, якій в наш час необхідні лише національно свідомі громадяни, здатні забезпечити гідне місце країні в цивілізованому світі.

Недавно в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) було визначено стратегію розвитку освіти в Україні, схарактеризовано основні шляхи виховання для формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Відомо, що література – це першооснова духовного, культурного, інтелектуального, морально-етичного виховання особистості. Тому уроки літератури в школі мають стати основою для громадського змужніння та виховання в учнів високої моральності та працелюбства. Через що здатність захопити учнів цікавими фактами як з життя персонажів так і трагічних сторінок минулого Батьківщини має художня література.

Багатогранні аспекти національного виховання особистості знайшли своє відображення у працях відомих педагогів: А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Русової, К. Ушинського, які велику увагу приділяли формуванню національної самосвідомості, поваги до історичного минулого, а методисти Т. Бугайко та В. Водовозов, розробляли нові своєрідні підходи до формування в учнів патріотичних почуттів засобами художнього слова. Однак більшість дослідників вважають, що сильним підгрунтям для патріотичного виховання є введення до програми з літератури у школі творчості митців, твори яких були певний час вилучені з літературного процесу. Зокрема, це вивченя творчого доробку письменників-емігрантів ХХ ст., яких вважають речниками національної ідеї: В. Барки, Є. Маланюка, Т. Осьмачки, У. Самчука та ін.. Їх низка творчих надбань здатна донести до майбутніх поколінь українського народу повну картину моторошних сторінок з життя держави, пережитих їхніми предками.

Останнім часом питання національної ідеї постало невіддільно від проблеми націєтворення. У цьому сенсі особливу увагу привертають слова В. Липинського: “… тільки коли існує об’єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації…” . Через що різні аспекти стосовно підходу до визначення понять “патріотизм” та “національна ідея” і почали розглядатися в працях Г. Гегеля, М. Грушевського, Д. Донцова, О. Забужко, І. Кресіна, М. Міхновського, Д. Мурєтова та ін. . В свою чергу окремо аналіз національної ідеї і почав мати місце в працях наступних авторів: А. Астаф’єва, П. Демчука, В. Лісового, В. Медведчука, Л. Нагорної, Д. Павличка, М. Поповича, Б. Харахаша. У зв’язку з чим стала підкреслюватися вирішальна роль національної ідеї у національному вихованні особистості: “Національна ідея є екстремальною в умовах кризи, коли людина не знаходить можливості, щоб повною мірою реалізувати себе. І тоді національна ідея стає системою переконань, остаточним поглядом людини на життя, на світ, в який вона повірила…” .

Фундаментального визначення поняття національна ідея до сих пір не зроблено. Але в свою чергу під цим терміном ми розуміємо своєрідну філософію життя народу, його систему поглядів, уявлень про мету, до якої він прагне. Слушно з цього приводу зауважує В. Лісовий, що українська національна ідея – це поняття, яке перетворилося на “кошик”, куди кожний дослідник складає те, що відповідає його політичним уподобанням та власним уявленням. Автор зазначає що поняття “національна ідея” застосовується принаймні в трьох основних значеннях:

· цим висловом позначають важливу для суспільства ідею будь якого змісту, щодо якої існує згода більшості громадян, або ж таку, що здатна одержати підтримку більшості громадян: в обох випадках цю ідею розглядають як таку, що сприяє громадському єднанню;

· ідею нації;

· особливості національної свідомості.

Студіювання наукових праць дозволяє констатувати, що національна ідея – це ідея, яка включає в себе передусім мету існування національної спільноти. Вершини свого розвою вона досягає тоді, коли визріває її політична складова – ідея побудови суверенної незалежної держави як необхідної умови й гаранта вільного та щасливого життя національної спільноти. Через що звернення письменників до історичного минулого не було випадковим, бо зумовлювалося самим життям українського народу, яке в свою чергу було сповнене історичними зрухами. Найбільшу увагу письменники приділяли періоду історії України, коли вона була потаврована діячами влади, ще тільки-но ставала на шлях самостійності і цим протиставляли її сучасному становищу українського народу. Вони усвідомлювали, що в умовах бездержавності звернення до трагічних сторінок минулого нашої держави є справою суто історичною, а не політичною. Тож прилучаємося до національної духовності, яка виокремилась у продовж історії держави. Українська національна ідея відроджена в українській народній творчості так і в творах кращих митців української діаспори стала духовним провідником народу.

Особливий пошанівок складаємо Тодосеві Осьмачці. Перечитуємо його твори, осягаємо естетичні ідеали, вчимося національному вихованню.

Тодось Осьмачка – це речник національної ідеї. Його світогляд надто складний і різноманітний. У його основі лежить ідеологія українського націоналізму. Найголовніша заслуга митця як перед народом так і перед Батьківщиною – це правдиве викриття брутальної політики української влади. Тодось Осьмачка висловлює глибокий жаль з приводу занепаду національного життя в Україні, сумує, хоче підняти український народ до боротьби, до єднання суспільства, але безсилий. Через що ми можемо виділити основну домінанту його творчого доробку – це націософська основа творів, осмислення минулого України. У продовж життя письменник лише сповідував і невтомно працював над ідеєю національного відродження свого українського народу. Своє призначення як українця, так і митця, він вбачав у тому, що піднести українську націю, вивести її з занепаду та виховати для неї громадян. Тодось Осьмачка бачив основу національного буття в духовній культурі української нації, в єдності людей. Безумовно, що, готуючись до втілення національної ідеї, митець відчував відповідальність перед нацією, намагався зробити все, щоб об’єктивно ще й осмислити сторінки з трагедії не лише українського села, але й України 20 – 30 х рр. ХХ ст..

Концепція національної ідеї Тодося Осьмачки грунтувалося на визнані нації як самосвідомого суб’єкта історичного процесу, як єдиного духовного явища. На думку митця, момент самопізнання нації та самовизначення і становить поняття національна ідея та патріотизм.

Найвідомішими та художньо найціннішими творами дослідники вважають прозові твори Тодося Осьмачки. Зокрема, це повісті: “Старший боярин”, “План до двору”, “Ротонда душогубців”. У них митець найкраще проповідує національну ідею як українського народу так і його держави. Злиття української інтелігенції указує на тлі знищення українського села та його жителів, коли активно і гостро поставало питання національної культури. Порівняно з поезіями зі збірок автора в повістях більшою мірою виявляється прагнення письменника розглядати як суспільні відносини так і конфлікти в суто національному, а не в соціальному аспекті.

На особливу увагу у творчому доробку митця заслуговує повість “Старший боярин”. Одразу після написання цей твір і призвів до жвавої дискусії та роздумів про стан духовності нації. Коли вперше прочитуємо повість, то нам здається, що ніби разом з автором осмислюємо минуле нашої держави, ведемо бесіду про національні ідеї, а водночас ніби співставляємо цей твір з твором Камю “Чума”. У творі письменник прагне відтворити національний характер буття українського народу, спосіб його життя. “У неділю ранок високий і пишний розпливався над всією зеленню, якою овіяне було село, присипане великими росами. Луна від людських розмов і крику пастушків, від мекання овець та іржання коней, реву волів та корів йшла в поле зо всіх царин села мальовничим звучанням, як і село, пройняте туманом, було кольористе на ранкові фарби.

Кожні груди живої істоти дихали безмежною глибиною супокою і потуги, яка непомітно викликалася сонцем з надр землі і переливалася в кожне стебло і в кожне живе серце. Дихали радісно, глибоко і з таким чуттям, яке говорило, що можна дихати ще радісніше, ще глибше і ще тихше, але не треба напружуватися, бо ранок і так переходить у такий прозорий день, що якби хто уважний глянув з-під церкви на небеса, то побачив би там і зорі, і на великих пальцях ніг нігті, освітлені сонцем, у того янгола, який щоранку летить з заходу на схід назустріч сонцю.

Радісний і щасливий день хліборобського відпочинку!” .

У зв’язку з чим на початку повісті митець ставить головне завдання перед героями: зупинити страшну розруху світу, яка почне пізніше панувати в країні.. Хоча твір був закінчений у 1944 р. в польському містечку Криниці, але часовий простір змальований на багато років раніше. На сторінках повісті Тодось Осьмачка сам уточнює часові координати подій 1912 р., але вони могли відбутися і раніше. Головний герой, вчорашній семінарист Гордій Лундик стикається на своєму життєвому шляху з тими проблемами які поставали перед українським народом в різні часові епохи держави:

· соціальна справедливість;

· добро і зло;

· взаємовідносини між владою і народом;

· бідності і багатства;

· життєвого вибору;

· людського щастя.

Коли читаємо твір, то ніби усвідомлюємо, як автор наголошує, щоб ми замислились над питаннями: хто є людина в цьому світі? Чи є вона володарем свого життя? Що вона може вдіяти для розквіту своєї Батьківщини? Що може визволити людину з безвихідного становища, що панує у державі? Автор змальовує, що ніби людину визволити може кохання, яке в свою чергу й долає самотність людини : “Людино, глянь у світ і збагни де ми. І зрозумій, що ми манюсенькі… І роковані на поталу комусь страшному і незбагненному… і через те наш розпач нехай буде великим чуттям згоди між теплом твого єства і мого аж до останнього нашого зітхання…” .

Пізніше митець у творі ще й відтворить на тлі пейзажів картини національного буття українського народу. У канві Тодось Осьмачка створить колишню гармонію національного співжиття: “І ото вийде було із села душ із сотня та й позалягають у пашні над дорогою, де треба було йому їхати, та й цмокають губами, даючи знати один одному, як тільки ірод на шляху появиться. Цмокотять та піднімають, ніби ненавмисне: там штиря із схованки, а там гостряк коси. А дід, проїздячи та стримуючи коня і гойдаючи малахай з олов’яною бульбашкою коло коневого черева, сміється та гукає до схованих: – Огій, цмокотуни! А виходьте-но сюди та зробите битву з бідним дідом Маркурою, та побачимо, хто з нас богатир! Та ніхто не вилазив, бо за Маркурою Пупанем, коли він їхав, чути було, як стогнала земля. Здавалося, що їде військо незриме. І землі було трудно, і вона стогнала. Тяжко з тією душею змагатися, з якою нечиста сила накладає” .

У повісті Тодось Осьмачка наголошує на залежності людської душі і світу, в якому вона живе і творить у канві твору на прикладі родини тітки Гордія та священика отця Діяковського зображено не лише руїну людського серця, але й зубожіння матеріального світу. Здебільшого в цій повісті Тодось Осьмачка відтворить романтичний образ України, а в наступних прозових творах “План до двору” та “Ротонда душогубців”, він намагатиметься осмислити вже зовсім трагічні сторінки з історії життя держави. Він пише: “… мережана, гаптована, золотом вишивана, словом за серце беруча, у сонячному бринінні” ..

Досить оптимістично тоді зазвучить головна думка твору: єдине, що може дати щастя – це справедливе і правдиве почуття людини до людини. Водночас повість “Старший боярин” – це не лише повість, в якій розповідається про життя двох закоханих, тема яких і прослідковується протягом прочитання всього твору, але це ще й розповідь про Україну, її минуле та народ: “А на Україні, ми знаємо, все поміщицтво чужонаціональне. Тому горожанської війни не буде, а буде національна навіть у спрямуванні на відняття добра у можновладців. Про що потурбуються і партійні товариші, і такі, як я, прихильники рідної культури… А селяни соціалістів ненавидять, бо інстинктом почувають, що вони підкопуються під їх старосвітське щастя. І кожний учень вищої чи середньої школи у них носить назву соціаліста” . Під час прочитання повісті ми можемо прослідкувати, як автор намагається вилити свій жаль, що немає такої тепер України, в якій колись панували мир та злагода, яку він хотів би бачити такою, яку зображує у творі, коли керував отець Діяковський: “І був з нього пастир душ такий, які тепер трапляються зрідка і в далеких землях. І господар був на весь Черкаський повіт! У кого, був зразковий, на три з половиною гектари, фруктовий сад і двір в охайності і чистоті великій? У панотця Дмитра Діяковського. У кого слуги були у путящій нелатаній одежі і конче миті раз на тиждень у домашній лазні? Чиї турми скотини рогатої і свиней потовпом за селами захрясали поля? Чиї гуси й качки криком своїм заглушали на ставку голоси рибалок? Від кого з двору кабанники тричі на рік вивозили фургони годованих кабанів? Від кого щовесни жиди Смілянські, Рохмистрівські, Матусівські і ІІІполянські провадили горн перин на Уманський та Чигиринський шлях? Від панотця Дмитра Діяковського. Чиї були найгустіші копи на ниві і найважчі снопи? Чиї були найвищі скирти соломи в селі? І чиї паровиці за паровицями скрипіли на вокзали з пшеницею, ячменем і горохом? Панотця Дмитра Діяковського. А на чиї кошти утримувався фельдшер у Тернівці і було збудовано амбулаторію ще кращу, як у найбагатшого земства? І на чиї засоби вчилися найталановитіші діти у Смілі, у Черкасах і в Києві? Все, все на спромогу та на ласку панотця Дмитра Діяковського. А через кого не було жодної бідної хати в Тернівці і жодного старця, і жодної сироти неприголубленої, і жодної вдови невтішеної. І через кого столітні діди і баби веселі і радісні, і в білих сорочках сиділи на призьбах щонеділі і дивилися, як незнайоме молоде покоління з онуків та правнуків веселилося, співало, гомоніло і лузало насіння на вулицях?” . Спостерігаємо і як автор страждає, бо йому боляче за свою Батьківщину і тому недаремно він вводить той образ носіїв національної ідеї та “продавачів” своєї держави. Тодось Осьмачка передбачає трагедію у майбутньому своєї країни. Тому невипадково письменник між героями повісті проводить дві паралелі. Одних героїв він зображує носіями національної ідеї та відроджувачами життя в своїй країні (Гордій, Варка, Горпина Корецька, отець Діяковський), а інших – руйнівниками селянського раю(Маркуля Пузань та Харлампій). У зв’язку з цим автор на образах руйнівників держави відтворює образ нечистої сили. Він вміло зображує образ “чорного чоловіка”, руйнівника людських душ – Маркулі. Герой, будучи панським лановим, немилосердно відноситься до сільської громади, прагне її знищіти, руйнує любощами жіночі душі. Тоді автор й поставить перед героями повісті те завдання, показати майбутнім нащадкам, які люди існують у світі. На образі Гордія, отця Діяковського, він пише, що перед героями стоїть реальне завдання: зупинити нищення як держави так і її жителів, кожен з героїв зробить це своїм шляхом. Вони намагатимуться гармонійно поєднати матеріальне й духовне у вирішенні національної проблеми. Зокрема, ми бачимо, як Гордій Лундик пристає до братчиків на певній період щоб звільнити людство від “українського поміщики з московською орієнтацією” Харлампія Проня. Гордій не може терпіти його зловісні і скажені ідеї для народу, і тому просто їх не поділяє. Він вірить і переконує себе, що лише “… Нині тільки школа здатна розворушити живу думку в наших людей”, заперечує водночас і бунт “… там де революціонер не зв’язаний широким національним рухом, він робить своєю совістю всякі вибачення і спонуки, які діють на етичні принципи так як вогкість на блиск залізної бляхи…” . Отже, як бачимо, у творі прослідковується виразно дві сюжетні лінії. З одного боку – це художня історична лінія, тобто лінія боротьби українського села та його представників з владою, а інше – це любовна лінія. Хоча митець у творі і виводить образ керівників держави, захисників вітчизни (носіїв національної ідеї)? але їх не ідеалізує, не виступає їх захисниками, а навпаки, осмислює сторінки буття трагедійного життя України на папері і співчуває своєму народові. Фінал твору хоча звучить оптимістично, але викликає співчуття: Гордій з Варкою рушають в далеку дорогу щоб сховатися від поліції, бо тепер Гордій – не захисник, не носій національної ідеї, а вбивця Харлампія Проня. У творі вбивство тлумачиться як помста. З одного боку – це помста як старшого боярина, як вірного чоловіка дружині, а з іншого боку – це помста ворогові, чужинцю, що руйнує життя народу в Україні, тобто іншими словами це національна помста патріота України. Автор не закінчує повість щасливо, бо Гордій – це носій національної ідеї, патріот.

Держава і народ повинні не складати рук, а впевнено йти до своєї мети, тому автор і далі продовжує цю тематику повісті “План до двору” 1951 р. Це наступна повість митця, в якій ще глибше зазвучить мотив національної ідеї для українського народу. Даний твір був задуманий автором як символічний твір про глобальну катастрофу людства – загибель українського села та його жителів. Як писався твір, в якому продовжувався показ теми національної єдності українського народу, а водночас і її нищення, ми можемо дізнатися з передмови, в якій автор посилається на прохання Володимира Винниченка “написати формою повісті про штучний голод на Україні, викликаний більшовицькою владою та верхівкою комуністичної партії” . Ось таке катування над людьми митець не може перенести і тому в авторському зверненні мовиться: “Нехай же моя книга не буде гласом вопіющего в пустині, а щирим закликом щоб рятуватися, поки не пізно…” . Уже на перших сторінках твору ми читаємо: “аж моторошно не лише вставати, але, уставши, дивитися на той білий світ…” , далі автор і починає відтворювати ту страшну мить, коли гинув український народ. Він змальовує ту картину, як дикі звуки довкола вибивають людину з нормального душевного стану. “Бевкання в дзвін, і в рейку, і гаркання скізкою у бляху…” несе в звуках бажання вибити людину з правильного шляху. Тому людський світ у повісті “План до двору” Тодось Осьмачка подає як світ гріху, світ душогубсько-невільницького життя. Митець розкриває лише одну художню лінію – це історія переслідування владою патріотично настроєного вчителя Івана Нерадька, який і виступає головним героєм твору. Іван – це ніби та особа, яка виступає постаттю самого автора в ту епоху, коли він жив та творив. Головний герой повісті – це водночас герой, який має власні націоналістичні переконання та погляди, через що його і звільняють з посади та заарештовують як шпигуна. Конфлікт, який відтворює автор на сторінках твору це протиріччя Івана з владою: Іван помстився начальнику ДПУ за вчинені ним злочини на селі. Цей вчинок героя і стає своєрідним символом розплати України над гнобителями. Через аналіз діяння головного героя в контексті твору ми можемо визначити такі три основні риси національної ідеї:

· культ правди та волі;

· культ державності;

· культ для досягнення найвищого ідеалу – внутрішня гармонія з оточуючим світом.

Осмислюючи трагедію українського села митець вводить до канви твору образ Сталіна, який велів посилати на Україну винищувачів людського життя. Тому він і відтворює у творі два типи історичних посланців, які мають різні погляди на життя українського села та його національну ідею. Такими перед нами постають Хахлов та Тюрін. У повісті Хахлов – це голова колгоспу та начальник районного відділу ДПУ, який зневажливо ставиться до національної ідеї українського народу: знищує село, знущається над його мешканцями. Іншим прототипом ми бачимо Тюріна, який став солдатом революції, які на той час складали Сталінську армію репресантів. У зв’язку з цим головний герой Іван Нерадько змушений був покинути школу, під загрозою арешту блукати серед односельчан, бо він носій національної ідеї, борець за краще життя на селі. Тепер Тодось Осьмачка почне вимальовувати світ людського життя як своєрідний світ гріхів. Ось історична реальність і вималюється як демонологічна реальність. Міф про змагання з ворогом у творі завершується вірою в те, що герої подужають ката. Вбивство у творі не засуджується, а виправдовується. “Він відчув, що вбив, хоч і не по-лицарськи, ззаду, але так само вбив, як і комуністи вбили непокірну Україну” .

Як перемога сил тьми звучить і останній акорд твору:

Темно надворі, зоря не зоріє…

Вітер холодний з півночі виє… .

У творі і прослідковується, як автор разом з героєм відчувають, що мине ой час і Україна стане вільною, самостійною, а народ житиме щасливо.

Душогубська містерія продовжує і далі розгортатися на сторінках повісті “Ротонда душогубців”. Тепер вона розгорнеться як кінцесвітня панорама. У канві твору митець залишить діяння українських інтелігентів-патріотів. Автор прагне відтворити у творі добу нищення українського села в 20-30-х роках ХХ ст.. Через що світ, який зображував автор у творі і вимальовується у канві подій історичних між двома країнами: Україною та Москвою. Перед читачем головним героєм і постане Іван Брус носій національної ідеї українського народу, а водночас і герой, якому немає місця в суспільстві тоталітарного режиму. Час дії у повісті – це І половина 30-х років ХХ ст.. Тодось Осьмачка почне зображувати образ того, хто став як організатором, так і головним натхненником нищення українського села, але не носієм національної ідеї для суспільства. Це кумедна характеристика Сталіна. Оскільки осмислення трагедії України Тодось Осьмачка виводив з власної трагічної драми України, то зрозуміло те, що він мав і власне бачення стосовно національної ідеї жителів нашої держави. У творі митець змальовує Сталіна як ката українського народу, але зображує його діяння для руйнування села не самого, а у парі з Єжовим. Особливий інтерес у нас викликають роздуми Бруса, в яких прослідковується сама позиція автора в оцінці як політичних, так і соціальних гострих проблем: ( людина і право, людина і суспільство, людина і Україна в умовах тоталітарного більшовицького режиму). Борцем з цим злом у творі постає Іван Брус, представник української інтелігенції, що намагався своїми діями зробити все можливе, аби Україна стала на шлях процвітання. Тому в образі Івана ми розуміємо самі діяння автора для розквіту Батьківщини. Особливий інтерес у нас викликають роздуми Бруса. Відомо, що Тодось Осьмачка не сприймав імперської політики Москви по відношенню до України, глибоко переживав за трагедію сколективізованого села та ідею українського національного єднання. Тому він і відображає у твої протиставлення двох герїв: Івана та Парцюні. Він змальовує двобій їх, у якому нічиєї бути не може. Автор не преобтяжує повість героями, а створює образ лише тих героїв, хто уособлює певні соціальні групи українського суспільства:

· сільський трудовий люд: Овсій Брус, Шелестян;

· актив місцевої влади: Мадес Брус, Маздигін;

· міська інтелігенція: Чудєєв, Олена Щеглова.

Можна сказати, що головні герої повісті дають читачеві уявлення про соціальні конфлікти, характерні для життя українського народу в ту часову епоху. Доля більшості жителів села склалася трагічно, але таким був час і митець його показав.

Тодось Осьмачка – це оспівувач національної ідеї українського народу в добу нищення села та його мешканців. Хоча митець і був живим свідком тих подій, суспільних катаклізмів, то саме ця обставина надавала повістям рис автобіографізму. Він був трагічно переконаний, що Україна переживе це таврування, тому художньо осмислюючи явища національної історії, письменник виступив речником національної ідеї. Пошук цієї ідеї у митця характеризується такими історичними образами: Сталіна та його робітників. У зв’язку з чим ідейною домінантою його повістей і став пошук національної ідеї крізь призму історії України. Ось таким способом митець і творить національну ідею українського народу, світ України у тривозі на надію, на краще майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Українська національна ідея в творчому Тодося Осьмачки

Categories: Твори з літератури

Links