У маленькому будиночку Лаухиной
У маленькому будиночку Лаухиной на Кухарський навесні 1828 року жив тринадцятилітній хлопчик, тільки минулою осінню приехавший з Тархан. Він готувався в Московський університетський шляхетний пансіон. Керував його підготовкою запрошений Арсеньевен наглядач і викладач пансіону А. 3. Зинов’єв. У цьому будиночку велися заняття, і протягом дня один учитель поміняв іншого. Лермонтов захоплювався театром і сам ліпив акторів з воску. Він багато читав. У нього був товстий зошит у блакитному оксамитовому плетінні, привезене з Тархан. У золотом веночке
У Москві в Лермонтова з’явилися нові товариші, він продовжував підтримувати зв’язок із друзями дитинства. Хлопчик писав листи в село з докладним описом своїх занять і посилав подарунки. Двоюрідній сестрі Катюші Шан-Гирей він зробив бісерний ящик. “Мила Тетинька, – пише Лермонтов Марії Акимовне Шан-Гирей в Апалиху. Я думаю, що вам приємно буде довідатися, що я в російській граматиці вчу синтаксис і що мені
У пансіоні він мав по математиці вищий бал. Книгу Перевощикова “Ручна математична енциклопедія” Лермонтов довго зберігав після відходу з пансіону, нерідко заглядаючи в неї вже в Петербурзі в школі прапорщиків. Відомий перекладач, критик і поет А. Ф. Мерзляків викладав естетику. Він давав Лермонтову уроки також і вдома. Коли Лермонтов був засланий за вірші “Смерть поета”, Арсеньєва говорила: “Ах, навіщо це я на лихо свою ще брала Мерзлякова, щоб учити Мишеньку літературі! От до чого він довів його”.
На Кухарську, у будинок Костомаровой, приїжджав батько Лермонтова, Юрій Петрович. У грудні 1828 року Лермонтов пережив тут чимало важких днів. Під однією покрівлею зустрілися й жорстоко ворогували два гаряче улюблених їм людини: батько й бабуся
Мати Лермонтова вмерла, коли йому було три роки. Сімейне життя батьків було неблагополучною. Завзята ворожнеча між батьком і бабусею жорстоко мучила Хлопчика. Його страждання підсилилися в Москві, де не могли yе брехати про сварки Арсеньевен з батьком Лермонтова. У маленькому зошиті поета, що сшли тоненьким строкатим Шнурочком, поміщений вірш “Навіщо сім’я рідне безвісне коло я залишав”
У своєму заповіті, 28 січня 1831 року, Юрій Петрович писав: “Дякую тобі, безцінний друг мій, за любов твою до мене й ніжне твоє до мене увага, що я міг помітити, хоча й позбавлений був розради жити разом з тобою. Тобі відомі причини моєї з тобою розлуки, і я впевнений, що за це докоряти мене не станеш. Я хотів зберегти тобі стан, хоча й із самої чувствительнейшею для себе потерею, і бог винагородив мене, тому що бачу, що й у серце, і в повазі твоєму до мене нічого не втратив”.
Дрібно пописані, зім’яті листки паперу з віршами Лермонтова передавалися з рук у руки. Ці вірші були добре знайомі мешканкам Кухарський, Молчановки, Арбата. Багато хто попадали потім у їхні альбоми. Образ підлітка і юнака Лермонтова жваво встає зі сторінок його творчих зошитів. Пожовтілі від часу, вони допомагають крок за кроком простежити, як ріс і розвивався поет
Усього збереглося 16 творчих зошитів юного Лермонтова. Юнацькі зошити Лермонтова зроблені із прекрасного, щільного паперу. Деякі в блакитних обкладинках. До цих кольорів юнак-поет випробовував, видимо, особлива пристрасть. Всі зошити саморобні, зшиті товстими білими нитками. Зошита двох розмірів: більші, у повний аркуш, і маленькі, розміру звичайного шкільного зошита. Темно-блакитний тонкий глянсовий папір наклеєний на товсту білу, з якої зроблена зошит. Це дуже добре видно там, де відклеївся куточок або відійшов корінець. На обкладинках подекуди бурі плями від клею, невеликої чорнильної плями
У юнацьких зошитах Лермонтова майже відсутні малюнки. Є кілька портретних замальовок у зошитах 1830-1831 років, вони наперечет.
Для характеристики Лермонтов-пансіонера, того підлітка, що жив на Кухарський, служить зошит 1829 року. Вона добре збереглася. У неї є титульний аркуш і блакитна обкладинка. Вірші пронумеровані, заголовки старанно виписані й нерідко прикрашені віньєтками. Автор всією душею відданий своїм друзям:
Я породжений з душою палкої, Я люблю із друзями бути…
Міркування на моральні теми у віршованій формі чергуються з різкою критикою сучасної дійсності. Зошит свідчить про знайомство поета з літературним життям Москви. Від початку до кінця відчувається присутність Пушкіна – кумира передової молоді. Тема мистецтва, натхнення в романтичному розумінні, характерному для журналів того часу, – центральна тема зошита
Ця тема переплітається з мотивами любові й дружби. Елегійний тон і наліт меланхолії типові для віршів зошита. Зустрічаються міфологічні сюжети. Поруч із романтичними настроями тут ще можна знайти пережитки класицизму. Уже намечается той щиросердечний розлад, та отрочна криза в пошуках нового світогляду, що загостриться в наступному році
У перших числах липня в книжкових крамницях Москви з’явилася невелика книжка під заголовком “Вірша Пушкіна”. Це була друга частина видання 1829 року; перша вийшла небагато раніше, наприкінці травня. Центральної в збірнику є тема поета в романтичному трактуванні. Поет – “жрець мистецтва”. Натхнення – “дарунок неба”, “божественний вогонь”, яким поет-геній відрізняється від детальних людей. Думки про високе призначення поета часто зустрічаються в журналах другої половини 20-х років і особливо яскраво виражені в “Московському віснику”. Поетові – жерцеві мистецтва – присвячено чимало віршів Пушкіна. У його збірник 1829 року включені такі вірші, як “Поет”, “Пророк”, “Чернь”, “Козлову”. В 1829 році вийшов збірник віршів Веневітінова, де розвивалася та ж тема
Образ поета в юнацькому зошиті Лермонтова дуже близький до її ліричного героя. Поет “піднесений, але юний”, що співає любов і славу героям, – це він сам, юнак Лермонтов. Зошит починається із присвяти пансіонському товаришеві Сабурову. Вірш чужо духу й напрямку всього лермонтовского творчості в цілому, але в той же час дуже характерно для хлопчика Лермонтова – вихованця пансіону
Зовсім у дусі пансіонської моралі перший вірш рукописного збірника Лермонтова “Присвята. N. N”
(2 votes, average: 2.50 out of 5)