Тютюнник – Оповідання “Бушля” (скорочено)

Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною. Перестало виспівувати й витьохкувати птаство всяк на свій лад, лише дятел стукотів десь недалечко по корі всохлого дерева. Не клювало, бо в дощ риба залягає на дні й спить. Арсен прикрив голову та плечі лантухом, який завжди носив з собою про дощ, і дивився на воду. По ній густо витанцьовували дощові спичаки й здіймалися великі прозорі бульбахи. Дивився, дивився Арсен на той танок дощу по річці та незчувся, коли й заснув.

А

тут летіла бушля – велика довгонога і довгошия птаха, що любить ховатися попід очеретом та лепешкою й вичікувати, доки мимо пливтиме рибинка: то вже вона її неодмінно втопить своїм зубатим дзьобом. Покружляла бушля над Арсеном, а він і не зворухнеться, бо спить, – подумала, напевне, що то пень, та й сіла просто йому на голову. Сіла, учепилась кігтями в лантушину й теж задрімала під кущем.

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен у човні, бушля – на Арсенові.

От уже й сонце крізь хмари проглянуло, і дощик ущух, і птахи знову заспівали, а вони сплять – розморило на дощ обох.

Першою прокинулася бушля. Кліпнула

очима, звелася на ноги і… збудила Арсена. Хотів був старий підняти голову – несила, важке щось тисне її вниз. Тільки ворухнув рукою, щоб помацати, що воно за диво, а бушля як закричить:

К-а-а-й…- мов людина.

Ударила крильми діда по вухах, раз і вдруге – не зніметься, бо кігті в лантушині заплуталися. Аж похолов од страху Арсен. Та й собі в крик:

– Рят-у-у-йте-ж-бо-що-воно-за-лиха-година!

Бушля кричить, і Арсен кричить. А довкіл, ні в лісі, ні на річці, ані

Лялечки, тільки луна котиться.

Нарешті бушля таки злетіла, хоч і подряпала кігтями дідову голову. Побачивши птаху, що метнулася від нього понад водою, Арсен отямився, поторкав руками здряпану голову й сказав:

– Я тобі пеньок, чи що? – І заходився мотати вудки.

А дома не втримався, розказав бабі про свою пригоду з бушлею.

Посміялися вдвох, та й годі. І, може, пригоду цю й забули б, якби Арсениха не переповіла її сусідці, а сусідка – своїй сусідці… Доки все село взнало.

Тепер, як іде Арсен вудити, рибалки гукають йому з-під круч:

– Поспішайте, діду, поспішайте, бо ондечки над вашою вербою

Вже бушля кружляє… Жде!

– Ану ж, діду, розкажіть, як ви з бушлею кричали!.. Арсен і не сердиться. Усміхнеться хіба та й скаже:

– Отак і кричали: вона по-своєму, а я по-своєму. Відтоді й по сей день Арсена звуть у селі не інакше, як Бушля.

Ласочка

Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками, В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли припутні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро… хря-хря…

Арсен знав, що то вепри з виводками вепренят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища…

А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.

Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима. Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланім травою, лежала риба.

– Ану!-сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну. Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.

– Бойове! – сказав Арсен.- То що тобі – рибки закортіло? Лисеня тоненько писнуло.

– Ну, на вже,- Арсен трохи подумав і додав: – Ласочка… Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й

Ухопило її передніми лапами.

– Молодця! – похвалив Арсен і заходився міняти наживку.

А коли озирнувся, лисеняти вже не було.

Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув

Йому рибину – одну, бо лисеня більше не просило.

Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: “Встань!” або “Ляж!”, то треба вставати або лягати. Знало також і те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву й ждала. Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.

Сидить і спить.

А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив вудочку, смик – є окунь!

– На, Ласочко, це ти спіймала! – весело сказав Арсен і кинув

Окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки

Поплавок ворухнеться, то Ласочка його й розбудить.

Так вони й рибалили вдвох.

Потім настала довга-предовга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі.

Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?

А весною, коли крига скресла і сонце вгріло, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу – бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє – немає…

А вчетверте озирнувся – стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї – лисеня.

– Ласочко? – невпевнено покликав Арсен.

Лисиця задрібушила передніми лапами, замолотила хвостом по

Землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося й тихенько заскімлило.

– Те-те-те…- весело сказав Арсен.- Це що ж виходить:я увесь

Ваш рід годуватиму?

І кинув на кручу рибину.

Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками… З того часу вони рибалили втрьох.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тютюнник – Оповідання “Бушля” (скорочено)

Categories: Скорочені твори

Links