Твір по романі “Справа Артамонових”

У двадцяті. роки Олексій Максимович Горький інтенсивно працює. У цей період створений один із кращих романів письменника “Справа Артамонових”. У ньому Олексій Максимович воскрешає роки своєї молодості. Але це не було відходом від проблем сьогодення. Для письменника “учора” і “сьогодні” нерозривно зв’язані: щоб будувати Майбутнє, потрібно знати своє минуле

Описуючи історію сім’ї промисловця Артамонова, Горький досліджує причину розпаду капіталізму в Росії. На прикладі трьох поколінь Артамонових письменник показує

зародження й загибель “справи”.

Ілля Артамонов з’явився в місті Дремове “року через два після волі”. Він повний рішучості побудувати фабрику для виготовлення лляних полотен. Енергія цієї людини викликає повагу. Він живе на повну силу: уміє працювати, веселитися, любити

Зовсім інше друге покоління: сини Петро, Микита й племінник Алеша. Петро – мовчазний тугодум, йому нудно жити й працювати. Якщо Ілля Артамонов ставиться до справи з азартом, то Петро як би “несе величезну, непосильну ношу”. Микита-Горбань, скривджений долею споконвічно. Він любить розводити сади, навіть на піщаному грунті

Микита виростив прекрасний сад. Але “справі” він не хазяїн і братам не помічник. Він воліє піти від проблем життя в монастир: “От у нас у сім’ї свій молитовник про гріхи наших буде…” – радується Петро

Але й у монастирі не знаходить Микита спокою. Він не вірить у Бога, не знаходить собі справи й заняття по душі

Олексій, племінник Артамонова, служить справі азартно, як Ілля. Але Петра лякає розум брата, і він думає, що Олексій “шахрай, без совісті. Може по мирі пустити мене й сам цього не помітить і не з жадібності розорить, а просто – заграється”.

“Справа”, почате батьком, триває його дітьми, але, бачачи їхнє відношення друг до друга, мимоволі згадуєш відому байку: “Коли в друзях согласья ні, на лад їхня справа не піде…”

Третє ж покоління Артамонових ще більш роз’єднане, не почуває “плеча рідного”.

Ілля, старший і улюблений син Петра, не хоче займатися фабрикою. Він засуджує “старших” за експлуатацію робітників. На гірку фразу батька: “Заради тебе я людини вбила… може бути”, син оглушливо сказав: “Не одного вбили ви, геть там ціле цвинтар убитих фабрикою”.

Мирон, син Олексія, вивчившись на інженера, займається “справою” без запалу, по необхідності. Він більше любить порассуждать про шляхи розвитку Росії

Яків, син Петра, так само нудьгує, як і батько. Він почуває себе бранцем сім’ї й справи. Не бачить користі від своєї безрадісної діяльності й так само бездарно гине, як і жив. Один за іншим Артамонови йдуть у мир інший, непомітно, легко або мучачись і страждаючи

Розвал “справи” довершує революція: “…фабрика перестала працювати, молодь, засукуючи рукава сорочок, кинулася в місто… Фабрика спорожніла, збезлюділа й точно зморщилася під вітром…”

Горький побачив і геніально зумів показати, як протягом короткого часу зусиллями енергійних і вольових людей складалися стани, зміцнювала промисловість, і як легко її було розвалити, взявши в немічні й недотепні руки, виконуючи роботу без азарту й любові

Олексій Максимович Горький у романі “Справа Артамонових” показав наростання демократичного руху в Росії. На прикладі сім’ї Артамонових письменник показав, як у надрах капіталізму формується інтелігенція, що поведе за собою робітників на боротьбу за свого права

У суперечках Мирона Артамонова з Горицветовим показані дві політичні лінії, на які хотіли поставити Росію протиборчі сили: західний шлях розвитку й свій особливий, ні на кого не схожий, котрий зрештою взяв гору

Парадоксально, але розвалюють капіталістичний стройв Росії вихідці з його надр. Ілля Артамонов, онук і син власників фабрики, не бажає займатися “справою”. Він іде з головою в навчання, читання книг. Мирон, син Олексія, говорить про брата: “Ілля – один з тих людей, які дивляться на життя крізь книгу й не вміють відрізнити корову від коня”. Але це лише домисли брата. Ілля ж набагато ближче до реального життя, чим це хочеться визнати Артамонову. Він – соціаліст. Один з тих, хто активно й послідовно розгойдував основи державного ладу Росії, хто привів її креволюции.

Мирон Артамонов – прозападник. Він мріє, що Росія буде розвиватися по західному шляху, а його опонент Горицветов “коштує” за самостійний, особливий шлях розвитку. У молодому поколінні немає єдності. Вони ще сильніше роз’єднані, чим їхні попередники – батьки

Яків, молодший син Петра Артамонова, засуджує всіх. Йому смішні політичні претензії брата Мирона, він не схвалює Іллю. Вони смішні й незрозумілі йому. “Краще не думати про тривожний”,- його філософія. Йому здається, що він, “хазяїн, живе в гостях у людей, які працюють на нього, давно живе й набрид їм, вони, нудно помовчуючи, дивляться на нього так, точно хочуть сказати: “Що ж ти не йдеш? Пора”. Загинув він так само безглуздо, як і жив (пограбованого, його викинули з поїзда, що йде). Мені здається, що це майже символічно. Його викинули не з поїзда, а зі швидко, що рухається вперед життя, для якої Яків виявився непотрібним, “зайвим”.

Горький показує, що міцно згуртованим, організованим революційним силам у Росії протистояли що просторікують, немічні й ледачі демократи. Тому при першому ж натиску існуючий лад звалився

Зі слів Тихона Вялова ясно, що Ілля – серед нерядових руйнівників будуючи. Петру Артамонову на питання про Іллю колишній двірник відповідає: “Чутно – із цими. Треба бути, тому ти й живий, що він – з ними, а те…”

Але Петру вже не зрозуміти цієї страшної арифметики, коли його власний син, надія й улюбленець, зруйнував “справу життя” батька

У такий спосіб Горький показав закономірність і неминучість падіння капіталістичного ладу, заснованого на експлуатації й приниженні людської особистості. Вивів майже закономірність, що, зживаючи себе, лад ростить своїх гробарів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір по романі “Справа Артамонових”

Categories: Нові твори

Links