Твір опис пейзажів Левитана

Народився Исаак Ілліч Левитан у посаді Кибарти, біля станци Вержболово Ковенской губернії 18 серпня 1860 року. Ремеслу художника він навчався в Училище живопису, ліплення й зодчества, де займався в пейзажній майстерні, керованої Саврасовим. Його учнівські роботи “Вечір”, “Сонячний день. Весна” були високо оцінені майстрами живопису: Левитан одержав Малу срібну медаль V Пересувної виставки. Так починався творчий шлях художника, у чиїй творчій спадщині відбилася й запалала всіма своїми яскравими фарбами краса російського пейзажу

“Осінній

день. Сокольники”, “Вид Симонова монастиря”, “Вечір на ріллі”, “Ріка Істра”, “Похмурий день на Волзі”, “Надвечір”, “Золоте плесо”, “Після дощу”, “Старий дворик”, “Тихаяобитель”, “У виру”, “Свіжий вітер”, “Владимирка”, “Березень”, “Весна. Більша вода”, “Весна. Останній сніг”, “Золота осінь”, “Свіжий вітер” – от далеко не повний список його робіт, що ввійшли в скарбницю російського пейзажного живопису. При цьому необхідно врахувати, що творче життя майстра було недовгою – ледве більше чверті століття

Картини

“Осінь” і “Зарослий дворик” – одні з перших у творчому житті художника, високо оцінені критикою. Левитан міг напам’ять вимовити рядки зі статті Н. Александрова, у якій давався огляд пересувних виставок: “Сонячне світло, дерева, зелень, будови, все це написано просто майстерно, у всьому переглядає почуття художника, його безперечно життєве враження від природи…” Художникові в цей час було сімнадцять років, але успіх, станом якого були талант і майстерність Левитана, продовжував супроводжувати йому все життя. Пейзажі Левитана відображають красу рідної природи у всіх її проявах. Сам художник писав: “Немає краще країни, чим Росія! Тільки в Росії може бути теперішній пейзажист”. Левитан умів мовою фарб розповідати людям про гору й сум. Наприклад, картина “Вечір на озері”. У берега сушаться мережі, гострі вершини ялин відбиваються в дзеркальній поверхні. Ніякі трагічні події на картині не зображені, але глядача пронизує якесь непереборне почуття суму

Одне з найтрагічніших добутків – “Над вічним спокоєм”. У цей час Левитан гостював у маєтку Ушакових, що перебувало на березі озера Ост. Недавно художник пережив важкий удар, що підірвав його й без того слабке здоров’я. За наказом, підписаному Олександром ІІІ, всі євреї повинні були залишити Москву до 14 липня 1892 року. Левитан був визнаним художником, гордістю країни, але й на нього поширювався цей наказ. Незабаром завдяки старанням П. А. Брюллова художникові було дозволено жити в Москві. Знайомі Левитана не зауважували в ньому різких змін, він вів свій звичайний спосіб життя. Образа, нанесена йому, пішло вглиб, але його всі частіше стали відвідувати приступи туги. У такому настрої були написані картини “Вечірній дзенькіт” (працюючи над нею, художник наспівував улюблену пісню “Вечірній дзенькіт” на слова Козлова) і “Владимирка”. Перший ескіз картини “Над вічним спокоєм” Левитан писав у великому залі ушаковского будинку. Цікаво, що створювалася ця картина Левитаном під музику. Жагучі й заколотні шопеновские ноктюрни перемінялися Бахом. Але найчастіше Левитану хотілося чути жалобний марш із “Героїчної симфонії” Бетховена. Його скорботними й урочистими звуками немов просочилася кисть художника

Любуючись околицями, художник був зачарований величезним небозводом. Здається, ніде колись не бачив він такого нескінченного неба. Однак пейзаж зображує не цю світлу безхмарність, а грозове, грізне й похмуре небо, що як би вступає в суперечку із застиглою тишею озера. По визнанню самого художника, у цій картині відображена вся його душа: “У ній я весь, зі своєю психікою, з усім моїм змістом”.

Важкі, похмурі хмари, що лякають нас у момент негоди, насправді схожі на Час. Вони проходять так само, як і Час, відносне й вічне одночасно.. Для того щоб підкреслити вічність, Левитан у своїй картині замінив сучасну церкву древньою дерев’яною церківкою із Плеса. У її вікнах світиться вогник – виходить, там людина, там життя. І цей маленький світлячок серед безкрайньої природи свідчить про безперервність життя. Одні вмирають – інші народжуються. Але що ти, маленький, незначний чоловічок, зробив для вічності? Ти підеш, разом з тобою підуть і твої щоденні турботи, страхи й страждання. Залишиться вічна природа, вічний спокій, вічні хмари, вічне озеро

Однак Левитан умів не тільки страждати, багато хто його добутки звучать, як гімн надії й молодості. Одним жарким червневим ранком Левитан повернувся із прогулянки без написаного етюду, але з букетом кульбаб. Художник написав букет кульбаб у простому глиняному глечику, вклавши всю свою ніжність у ці хиткі стеблинки. Уже будучи вчителем, Левитан захоплював своїх учнів оповіданнями про те, скільки насолоди йому доставляє писати квіти: “… ви відчуйте, що вони живі, що налито соком, тягнуться до світла: треба, щоб від них пахнуло не фарбою, а квітами”. Напевно, кожний глядач може відчути аромат осінньої природи, побачивши левитановский пейзаж “Золота осінь “. Так, осінь на його картині воістину золота – скільки радості й насолоди дарує це золото осіни. Подекуди ще переглядає зелень, але в цьому тимчасовому затишку, спокої вже відчувається пристрасть і сила зимової стихії, що насувається. Ще світить тепле, ніжне сонечко, ріка ще не скована льодом – верб цьому принадність осіни. Осінь змушує людини забути про літню метушню й підготуватися до зимової негоди. Левитан любив рідну природу, умів насолоджуватися її красою й величчю й подарував нам можливість побачити цю красу його очами – очами майстри живопису


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твір опис пейзажів Левитана

Categories: Твори-мініатюри

Links