ТОВСТИЙ І ТОНКИЙ – Антон Чехов(1860-1904)

ДО ОДВІЧНИХ ЧЕСНОТ

Антон Чехов(1860-1904)

ТОВСТИЙ І ТОНКИЙ

На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі: один товстий, другий тонкий. Товстий щойно пообідав на вокзалі, і його губи лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом1 і флер-доранжем2. А тонкий щойно зійшов з вагона і був нав’ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою і кофейною гущею. З-за його спини визирала худенька жінка з довгим підборіддям – його дружина, і високий гімназист з примруженим оком – його син.

Порфирій! – вигукнув товстий, угледівши тонкого. – Чи ти це? Голубчику мій! Скільки зим, скільки літ!

– Матінко! – здивувався тонкий. – Миша! Друг дитинства! Звідки ти взявся?

Приятелі тричі поцілувалися і дивилися один на одного очима, повними сліз. Обидва були приємно здивовані.

– Любий мій! – почав тонкий після поцілунків. – От не чекав! От сюрприз! Ну, та глянь же на мене гарненько! Такий же красень, як і був! Такий же душечка і чепурун! Ах ти, господи! Ну, як же ти? Багатий? Одружений? Я вже одружений, як бачиш… Це ось моя дружина, Луїза, уроджена Ванценбах… лютеранка… А це мій Нафанаїл,

учень третього класу. Це, На – фаня, друг мого дитинства! В гімназії разом учились!

Нафанаїл трохи подумав і зняв шапку.

– В гімназії разом учились! – продовжував тонкий. – Пам’ятаєш, як тебе дражнили? Тебе дражнили Геростратом4 за те, що ти казенну книжку цигаркою пропалив, а мене Ефіальтом5 за те, що я ябедничати любив. Хо-хо… Дітьми були! Не бійся, Нафаня! Підійди до нього ближче… А це моя дружина, уроджена Ванценбах… лютеранка…

Нафанаїл трохи подумав і сховався за батькову спину.

– Ну, як живеш, друже? – спитав товстий, захоплено дивлячись на друга. – Служиш де? Дослужився?

– Служу, милий мій! Колезьким асесором6 уже другий рік, і Станіслава маю7. Платня погана… ну, та Бог з нею! Дружина уроки музики дає, я портсигари приватно з дерева роблю. Чудові портсигари! По карбованцю за штуку продаю. Якщо ж хто бере десять штук і більше, тому, розумієш, знижка. Перебиваємось сяк-так. Служив, знаєш, у департаменті, а тепер сюди перевели столоначальником по тому ж відомству… Тут буду служити. Ну, а ти як? Либонь уже статський8? Га?

– Ні, голубе мій, бери вище, – сказав товстий. – Я вже до таємного9 дослужився… Дві звізди10 маю…

Тонкий раптом зблід, скам’янів, але скоро обличчя його скривила широчезна посмішка; здавалося, що від обличчя і очей його посипались іскри. Сам він зіщулився, згорбився, звузився… Його чемодани, клунки і коробки стиснулись, поморщились… Довге підборіддя дружини стало ще довшим; Нафанаїл витягся струнко і застебнув усі гудзички свого мундира…

– Я, ваше превосходительство… Дуже приємно! Друг, можна сказати, дитинства, і раптом вийшли в такі вельможі! Хи-хи.

– Ну, годі! – поморщився товстий. – Навіщо цей тон? Ми

З тобою друзі дитинства – і до чого тут це чинопочитания!

– Та як же ж… Що ви… – захихикав тонкий, ще більше зіщулившись. – Милостива увага вашого превосходительства… ніби життєдайна волога… Це ось, ваше превосходительство, син мій Нафанаїл… дружина Луїза, лютеранка, певним чином…

Товстий хотів було заперечити щось, але на обличчі тонкого було стільки благоговіння, солодкуватості і шанобливої кислоти, що таємного радника занудило. Він одвернувся від тонкого і простяг йому на прощання руку.

Тонкий потиснув три пальці, уклонився всім тулубом і захихикав,

Мов китаєць: “Хи-хи-хи”. Дружина посміхнулася. Нафанаїл шаркнув ногою і впустив картуза. Всі троє були приємно вражені.

1 Херес – сорт виноградного вина;

2 Флер-доранж – дорогі парфуми.

3Чепурун – той, хто любить нарядно одягатися.

4 Герострат – грек, який у 356 р. до н. е. спалив храм Артеміди в Ефесі, щоб зробити безсмертним своє ім’я.

5 Ефіальт – мається на увазі малієць, який, за грецьким переказом, зрадив співвітчизників, вказавши персам прохід через гори.

6 Колезький асесор – громадянський чин невисокого класу за табелем про ранги в дореволюційній Росії.

7 Станіслава маю – тут: має орден Станіслава.

8 Статський радник – чиновник досить високого класу.

9 Таємний радник – один із вищих громадянських чинів.

10 Звізда – тут: орден.

Читаємо мовою оригіналу

ТОЛСТЫЙ И ТОНКИЙ

На вокзале Николаевской железной дороги встретились два приятеля: один толстый, другой тонкий. Толстый только что пообедал на вокзале, и губы его, подёрнутые маслом, лоснились, как спелые вишни. Пахло от него хересом и флердоранжем. Тонкий же только что вышел из вагона и был навьючен чемоданами, узлами и картонками. Пахло от него ветчиной и кофейной гущей. Из-за его спины выглядывала худенькая женщина с длинным подбородком – его жена, и высокий гимназист с прищуренным глазом – его сын.

– Порфирий! – воскликнул толстый, увидев тонкого. – Ты ли это? Голубчик мой! Сколько зим, сколько лет!

– Батюшки! – изумился тонкий. – Миша! Друг детства! Откуда ты взялся?

Приятели троекратно облобызались и устремили друг на друга глаза, полные слёз. Оба были приятно ошеломлены.

– Милый мой! – начал тонкий после лобызания. – Вот не ожидал! Вот сюрприз! Ну, да погляди же на меня хорошенько! Такой же красавец, как и был! Такой же душонок и щеголь! Ах ты, господи! Ну, что же ты? Богат? Женат? Я уже женат, как видишь… Это вот моя жена, Луиза, урождённая Ванценбах… лютеранка… А это сын мой, Нафанаил, ученик третьего класса. Это, Нафаня, друг моего детства! В гимназии вместе учились!

Нафанаил немного подумал и снял шапку.

– В гимназии вместе учились! – продолжал тонкий. – Помнишь, как тебя дразнили? Тебя дразнили Геростратом за то, что ты казённую книжку папироской прожёг, а меня Эфиальтом за то, что я ябедничать любил. Хо-хо… Детьми были! Не бойся, Нафаня! Подойди к нему поближе… А это моя жена, урождённая Ванценбах… лютеранка.

Нафанаил немного подумал и спрятался за спину отца.

– Ну, как живёшь, друг? – спросил толстый, восторженно глядя на друга. – Служишь где? Дослужился?

– Служу, милый мой! Коллежским асессором уже второй год и Станислава имею. Жалованье плохое… ну, да Бог с ним! Жена уроки музыки даёт, я портсигары приватно из дерева делаю. Отличные портсигары! По рублю за штуку продаю. Если кто берёт десять штук и более, тому, понимаешь, уступка. Пробавляемся кое-как. Служил, знаешь, в департаменте, а теперь сюда переведён столоначальником по тому же ведомству… Здесь буду служить. Ну, а ты как? Небось, уже статский?

– Нет, милый мой, поднимай повыше, – сказал толстый. – Я уже до тайного дослужился… Две звезды имею.

Тонкий вдруг побледнел, окаменел, но скоро лицо его искривилось во все стороны широчайшей улыбкой; казалось, что от лица и глаз его посыпались искры. Сам он съёжился, сгорбился, сузился… Его чемоданы, узлы и картонки съёжились, поморщились… Длинный подбородок жены стал ещё длиннее; Нафанаил вытянулся во фрунт и застегнул все пуговки своего мундира…

– Я, ваше превосходительство… Очень приятно-с! Друг, можно сказать, детства и вдруг вышли в такие вельможи-с! Хи-хи-с.

– Ну, полно! – поморщился толстый. – Для чего этот тон? Мы с тобой друзья детства – и к чему тут чинопочитание!

– Помилуйте… Что вы-с… – захихикал тонкий, ещё более съёживаясь. – Милостивое внимание вашего превосходительства… вроде как бы живительной влаги… Это вот, ваше превосходительство, сын мой Нафанаил… жена Луиза, лютеранка, некоторым образом…

Толстый хотел было возразить что-то, но на лице у тонкого было написано столько благоговения, сладости и почтительной кислоты, что тайного советника стошнило. Он отвернулся от тонкого и подал ему на прощанье руку.

Тонкий пожал три пальца, поклонился всем туловищем и захихикал, как китаец: “Хи-хи-хи”. Жена улыбнулась. Нафанаил шаркнул ногой и уронил фуражку. Все трое были приятно ошеломлены.

Прагнемо бути творчими читачами

1. Чи видалося вам це оповідання смішним? Якщо так, то що саме викликало у вас сміх?

2. Що ви можете сказати про становище в суспільстві товстого і тонкого? Які художні деталі допомагають уявити цих персонажів?

3. Як вони себе поводять?

4. Чи можна сказати, що на сторінках оповідання відбуваються дві зустрічі? Аргументуйте відповідь.

5. Уявіть себе театральним режисером. Які поради ви дали б акторам щодо виконання ролей товстого і тонкого?

6. Прочитайте оповідання в особах.

7. Пригадайте, що таке антитеза. Чи можна стверджувати, що цей художній прийом покладено в основу оповідання? Обгрунтуйте свою думку.

Підсумовуємо вивчене

1. Як ви розумієте слова Максима Горького, винесені в епіграф до статті про Антона Чехова?

2. Продовжіть речення: “Оповідання – це…”.

3. Порівняйте оповідання “Хамелеон” і “Товстий і тонкий” (див. Пам’ятку).

4. Напишіть твір-мініатюру на одну з тем (на вибір): “Смішне і сумне в оповіданні “Товстий і тонкий”, “Моє ставлення до “хамелеонів”.

5. Поясніть, чому Чехова називають майстром художньої деталі.

6. Підготуйте інсценізацію уривка одного з оповідань.

7. Пригадайте, що таке оригінал і переклад.

8. Порівняйте, як передано розмову давніх товаришів в оригіналі та в перекладі. Поміркуйте, що дало підстави Максиму Рильському написати про роботу перекладача Сергія Воскрекасенка: “Усі найменші повороти чеховського писання, мовну характеристику “тонкого” чиновника відтворено тут прекрасно”.

Літературними куточками планети

Чехов побував у різних куточках України. Влітку 1888 та 1889 років він винаймав дачу в містечку Лука (поблизу міста Суми), багато мандрував Харківською і Полтавською губерніями. У подальшому відвідав такі великі міста, як Харків, Одеса, Львів. У Львові письменник купив “Кобзар” Тараса Шевченка. У 1898 році Чехов за порадами лікарів їде в Крим і оселяється на окраїні Ялти в білому двоповерховому будинку. “Біла дача” (так його називали друзі) стає центром зустрічей літераторів, артистів і художників. Нині тут діє музей Чехова, у якому збережено атмосферу тих часів. У південному місті багато що нагадує про письменника, зокрема і ялтинська набережна. Увагу туристів приваблює цікава скульптурна композиція: поруч із Чеховим, який немов зупинився на відпочинок, можна побачити і героїню одного з його оповідань – Даму з собачкою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ТОВСТИЙ І ТОНКИЙ – Антон Чехов(1860-1904)

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links