Тип літератури (чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська, словенська)

Другий тип літератури (чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська, словенська) сформувався в умовах іноземного гноблення, уповільненого културного розвитку й загального занепаду історичного життя. У результаті певні етапи й ланки художнього розвитку чи то пропускалися, чи занадто слабко виявлялися. Літературний процес позначався тут пережитками архаїчних традицій, поєднаних із новими віяннями, взяємопереплетенням, синкретизмом різностадіальних явищ (ренесансних рис, бароко, класицизму, сентименталізму, романтизму). У літературах

цього типу переважають “низькі” жанри народного походження, недиференційованість художніх структур, слабко риражено протистояння напрямів, значне місце належить проблемі літературної мови й мовної боротьби. Починаючи з середини ХVІІІ ст. і протягом значної частини ХІХ ст. ці літератури переживають епоху національного пробудження й відродження. Шлях, пройдений ними до утворення в другій половині ХІХ ст. національних літератур, пропонується вважати свого роду окремим літературним напрямом, головною ознакою якого є художня недиференційованість.

Водночас у країнах Центральної та Південно-Східної Європи

не тільки можна виокремити два типи літератури, а й констатувати наявність багатьох спільних рис художнього розвитку, що визначаються подібністю суспільно-історичних і національно-культурних ситуацій. В умовах боротьби проти іноземного панування це відігравало консолідуючу роль у мілітературних зв’язках та сприяло їхній духовній близькості. Як правило, в цих країнах соціально-економічна й ідейно-культурна роль середніх класів була дуже слабкою, внаслідок чого провідну роль відігравало дворянство, яке стояло ближче до національних художніх традицій. Національне відродження, в яке вступили країни Центральної та Південно-Східної Європи під гаслами Просвітництва, характеризувалося тяжінням до національно-історичної тематики, внаслідок чого античність як складова формування нових літератур активно переосмислювалася в дусі власної культурної спадщини. Фольклорно-ренесансний елемент виступав головним їхнім формантом.

Народні художні традиції в переосмисленому вигляді входили й у бароко, й у класицизм, і в сентименталізм та романтизм, і в явища, позначені зародковими рисами реалізму. Особливу роль відігравала народна поезія, її проблематика, образне мислення, саме світосприйняття, що ставали знаряддям емасипації літератури та закріплення в ній національних традицій. Близькість літературного розвитку відбивалася й у характері співвідношення літературних напрямів і жанрів, у системі художніх течій і стилів. У більшості цих літератур у перших десятиріччях ХІХ століття не складаються або ж виникають із запізненням роман і трагедія; натомість зароджується національна Драма, переважає соціально-побутова комедія, байка витісняє оду, розвиваються сатирично – й комедійно-пародійні форми та літературна пісня. Актуальною стає проблема утвердження в літературі народної мови.

Об’єктивна картина розвитку української літератури ХVІ – перших десятиріч ХІХ ст. демонструє типологічні риси як першого, так і другого типу літератури, що дає підставу вважати її явищем перехідного типу від другого до першого. Українська Література виявляє свою близькість до літератур другого типу й у характері розвитку літературних напрямів і стилів. В Україні це був час, коли канонічні стилі давньої літератури, позначені високим рівнем знаковості образної структури, відішли в минуле, а новий тип Творчості з його індивідуальним первнем тільки-но ще формувався.

Оновлення тематики й проблематики в українській літературі відбувалося великою мірою за збереження попередніх художніх традицій у галузі стилю й жанрових форм як царини формальної й тому автономнішої та стабільнішої щодо суспільно-історичного життя. Водночас розбіжність останнього в Україні з розвитком суспільно-історичного життя в інших європейських країнах, їхня різностадіальність не могли не вплинути не тільки на інтенсивність розвитку літературних напрямів і стилів, а й на сам їхній характер, домінування в них тих чи тих рис, які в інших літературах посідали інакше місце.

Особливості тривалого історичного життя в опосередкованих формах визначали зрештою в українській культурі й національну специфіку естетичного ставлення до дійсності, що, зокрема, чи не найпомітніше в переважанні художніх структур народного походження (як, до речі, у більшості літератур “некласичного” типу розвитку).

В умовах суспільно-історичного відставання в розвитку країн із “некласичним” типом літератури їхні контакти з літературами Заходу приводили до виникнення в них поліцентризму в розвитку напрямів і стилів. В українській літературі це виявилось у своєрідному їх синкретизмі, коли в літературному процесі й у творчості одного письменника паралельно чи в певній взаємодії співіснували явища, які на умовній схемі світового розвитку належали до різних літературних епох. Українська література перших десятиріч ХІХ ст. одночасно освоювала і класицизм, і сентименталізм, і романтизм апробувала початкові форми реалізму, переломлюючи все це крізь призму не тільки і не так своїх суспільно-історичних умов, як через магічний кристал національного художнього світобачення. Унаслідок з’являлися, по суті, нові ідейно-художні структури, які, маючи в собі головні типологічні риси загальноєвропейського розвитку, не повторювали “класичні” напрями й стилі, а збагачували загальноєвропейський літературний процес новими, оригінальними явищами.

Визначальними літературними напрямами й стилями, сформованими наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. в усіх європейських літературах, в українській літературі були реалізм просвітницької ідейної орієнтації та романтизм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тип літератури (чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська, словенська)

Categories: Нові твори

Links