Тимофей Бордуляк і драматург Григорій Цеглинський
Теж письменником однієї сфери життя стає перед нами другий галичанин, Тимофей Бордуляк (псевдонім – Ветлина, народ, р. 1863), але наперекір суворому Ковалеву його малюнки повні і теплого ліризму, і м’якого гумору та яскраво виявленого спочуття до дійових людей його оповідань. Огрійливо і люблячою рукою списує Бордуляк повсякчасне горе і скупі радощі галицького селянина, без зайвої сентиментальності та підсолодженого тону, але й без тієї страшної, коли хочете, об’єктивності, на яку багаті оповідання Ковалева.
Це письменник селянської
Іншу сторону галицького життя, порожнє животіння середньої людини обрав собі драматург Григорій Цеглинський (псевдонім – Григорієвич, 1853 – 1912). Діяльність цього письменника, що виступав і на полі критики та публіцистики (в „Зорі”), найтісніше зв’язана з історією українського театру в Галичині. Цеглинський першим був, що дав театрові живу комедію і драму з сучасного життя замість тих трафаретних мелодрам та карикатур, що панували до того на галицькій сцені. Твори його (комедії „На добродійні цілі”, „Соколики”, „Тато на заручинах”, „Торговля жемчугами”, „Лихий день”, „Аргонавти” й особливо „Шляхта ходачкова”, драми „Кара совісті” й „Ворожбит”) обновили театральний репертуар та деяку мають і літературну вартість своїми побутовими рисами. Гірше повелось Цеглинському з внутрішньою стороною його драматичних творів, з розвитком дії та характерами. Тут він не зміг ще й сам стати понад шаблон, не зміг поодинокі факти зв’язати в цілу картину життя й витворити типові ситуації, як і типових людей дати. Через те комедії Цеглинського не глибоко сягають, не лишають по собі сильного враження й не підносяться на висоти громадської сатири, як і драми його ще старими мелодраматичними ефектами одгонять, хоч окремі місця та поодинокі деталі розроблено сильно і з розумінням психології (епізод з батьковою ложкою в драмі „Кара совісті”). Шкодить немало й та ніби пришита мораль, яку силоміць чіпляє Цеглинський до своїх творів, як, напр., надзвичайно банальна і нічим з дією не зв’язана наука в останніх словах тієї ж драми. Але поза цим, як влучні й бистрі спостереження над побутом, особливо середньої верстви, галицького громадянства, твори Цеглинського безперечно свою пайку до літературного надбання докинули і з цього боку переважають і пізніших галицьких драматургів, – таких, як, напр.. Лев Лопатинський (1868 – 1914), що вже цілком переписує польську комедію з таких невеликої вартості зразків, як Балуцький.
Письменників побутового характеру 80-ті роки виставили ще кількох, вартих уваги історика письменства. Андрій Чайківський (народ. 1857 р.) вибрав собі спеціальністю життя так званої „ходачкової шляхти” – з нею ми стрічаємося й у Цеглинського – тієї верстви, що од звичайного селянства одрізняється тільки шляхецькою пихою та бундючністю. Його повісті („Олюнька”, „В чужім гнізді” тощо), незважаючи на технічні дефекти й ростяглість, усе-таки дають багато цікавих спостережень з того тісненького, мало відомого світу, який являє собою дрібна шляхта сільська. Оповіданнями з міщанського життя відзначається Осип Маковей (народ. 1867 p.), талановитий поет, повістяр і критик. Його оповідання („Клопоти Савчихи”, „Вуйко Дорко”, „Нові часи” й ін.) перейняті легким гумором і повні справді комічних ситуацій. Маковей опріч того відомий як автор сатиричних фельєтонів (у „Зорі”), критично-наукових праць (про Куліша і особливо гарний життєпис Федьковича), літературних характеристик українських новіших письменників (Бордуляка, Чайківського. Ковалева, Кобилянської) та публіцистичних оглядів (у „Л.-Н. Вістнику” ). В’ячеслав Потапенко (народ. 1863 р.) дав кілька гарних оповідань з народного побуту („Чабан”, „Перша карна справа”, „Чубатий”), між якими надто відзначається побутова картинка виходу на переселення – „На нові гнізда”. Історик та етнограф Димитрій Яворницький (Еварницький, народ. 1857 р.) в своїх повістях та оповіданнях повертається вже цілком до старої етнографічної манери, нагадуючи подекуди Квітку. Твори Яворницького („Наша доля – божа воля”, „За чужий гріх”, „У бурсу” тощо) мають ціну побутовою стороною, хоч не раз побутових дрібниць так рясно в них насіяно, що тратиться цілість оповідання й замість художніх творів маємо просто вже ніби збірку сирового матеріалу
Сергій Єфремов. Історія українського письменства
(2 votes, average: 2.50 out of 5)