Тетяна й Ольга

1.Жіночі образи в романі “Євгенії Онєгін”. 2.Тетяна Ларіна – головна героїня добутку. 3.Ольга – тло для розвитку подій. 4.Роль образа Тетяни в романі.

У романі “Євгеній Онєгін” А. С. Пушкіна ми можемо побачити лише два ведучі жіночі образи – сестер Ларіних, Тетяни й Ольги. Мати дівчин є другорядним персонажем і згадується автором лише кілька разів, для додання оповіданню певної повноти. Старенька нянька, що веде з Тетяною довгі, змістовні бесіди, описана більш яскраво, але і її роль є допоміжною.

Тетяну Ларіну можна без перебільшення

назвати головною героїнею роману “Євгеній Онєгін”. Саме в її образі автор розкриває власні почуття, розповідає читачеві про особисті погляди на життя. Після виходу роману у світло саме Тетяна стало уособленням теперішньої російської жінки, ідеалізованої й разом з тим реальної, легко пізнаваної.

Портрет Тетяни дається Пушкіним в інтер’єрі старого маєтку її батьків. Автор описує її чіткими, ретельно підібраними словами, вдало сконструйованими фразами й у невеликому але обсягу уривку розкриває перед нами всю історію життя героїні:

Дика, сумна, мовчазна, Як лань лісова боязка, Вона в сім’ї

своєї рідної Здавалася дівчинкою чужої. Замисленість, її подруга Від самих колискових днів, Теченье сільського дозвілля Мріями прикрашала їй. І були дитячі витівки Їй далекі: страшні оповідання Зимою в темряві ночей Зачаровували більше серце їй. Їй рано подобалися романи; Вони їй заміняли все; Вона влюблялася в обмани И Ричардсона, і Руссо.

Романтично настроєна, не занадто утворена, але щира панянка, що виросла й виховувалася в селі, стає зовсім інший, пізнавши почуття нерозділеної любові. Її лист до Євгенія – теперішній лемент душі, сплетення емоцій, які так складно виразити в декількох рядках.

Навіщо ви відвідали нас? У глухомані забутого селенья Я ніколи не знала б вас, Не знала б гіркого мученья. Душі недосвідченої волненья Упокоривши згодом (як знати?), По серцю я знайшла б друга, Була б вірна дружина И доброчесна мати. Іншої!.. Ні, нікому на світі Не віддала б серця я! Те у вышнем призначено раді… Т про воля неба: я твоя…

И тим неожиданнее виглядає завершальна сцена роману, у якій Онєгін бачить вишукану світську левицю, молоду даму “у малиновому береті”.

У ній зберігся той же тон, Був так само тихий її уклін. Ледве^-їй! не те, щоб здригнулася, Иль стала раптом бліда, червона… У їй і брова не ворухнулася; Не стисла навіть губ вона. Хоч він дивився не можна прилежней, Але й слідів Тетяни колишньої Не міг Онєгін знайти.

Здавалося б, ситуація виглядає досить банальної: юна, романтично настроєна дівчина, “перехворівши” безмовним захопленням, заспокоїлася й, підкорившись волі батьків і світла, вийшла заміж за солідного забезпеченого генерала. Але як же це могло відбутися? Чому Тетяна, що сприймала навколишній її мир “відкритою душею”, радувалася настанню зими й початку літа, ворожила із сільськими дівчинами, слухаючи їхні невигадливі оповідання, начебто заново народилася, ставши звичайної, багато одягненою дамою й увійшовши в коло вищого світла?

Відповідь на всі ці питання можна знайти в самому романі, якщо ще раз прочитати заключну частину. Тетяна зовсім не забула про свої почуття, не викинула з пам’яті рядка колись написаного листа – “Все життя моя була запорукою свиданья вірного з тобою; я знаю, ти мені посланий Богом, до труни ти хоронитель мій…”. Побачивши Євгенія, Тетяна зберігає нудьгуючо-великосвітський вид, “тримає особу” і залишається незворушної, але через мить кидає на свого солідного чоловіка “втомлений погляд” і тихо зникає із залу. Можна зробити впевнений висновок, що наша героїня не любить і ніколи не любила свого чоловіка, можливо, тому, що усе ще тужить за Онєгіним. Підтвердження даному висновку можна знайти в наступних рядках, що описують розмову Тетяни і Євгенія:

А мені, Онєгін, пишність ця, Осоружної життя мішура, Мої успіхи у вихрі світла, Мій модний будинок і вечори, Що в них? Зараз віддати я рада Все це дрантя маскараду, Весь цей блиск, і шум, і чад За полицю книг, за дикий сад, За наше бідне житло, За ті місця, де в перший раз, Онєгін, бачила я вас, Так за смиренний цвинтар, Де нині хрест і тінь галузей Над бідної нянею моєї… Я вас люблю (до чого лукавити?), Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна.

Тут перед нами знову розкриваються споконвіку росіяни, патріархальні погляди Тетяни. Їй не потрібні світські розваги, вона швидко переситилася розкішшю й спілкуванням з богатыми, але порожніми людьми. І вона категорично відкидає навіть думку про те, що звичайна “любовна інтрижка” з Євгенієм для неї тепер цілком можлива – подібні відносини не засуджувалися вищим суспільством. Для Тетяни вище всього сім’я, домівка, вірність супруту, нехай і нелюбимому, але цілком чималій і добрій людині.

Ольга, на відміну від Тетяни, показана автором не настільки яскраво, життєво й разнопланово. Не випадково Євгеній Онєгін, розмовляючи з Володимиром Ленским, упевнено затверджує: “У рисах в Ольги життя немає… /Кругла, червона особою вона, /Як цей дурний місяць…”.

На відміну від своєї сестри, почуттєва, емоційна, рвучкої, Ольга приймає життя такий, яка вона є, і задовольняється цим. Вона не випробовує теперішньої любові й не чекає якихось особливих почуттів, не розуміє переживань навколишніх її людей. Щиросердечні роздирання, любовні листи, розставання й зустрічі – все це їй неведомо. Саме тому автор майже не обертає на неї уваги, лише згадавши мимохіть, що Ольга вийшла заміж за якогось безіменного заїжджого улана. Можна зробити висновок про те, що на відміну від Тетяни її сестра зможе насолодитися щастям “звичайної” сімейного життя, знайшовши в ній власне призначення.

Образ Тетяни особливо яскраво й багатогранно виглядає на тлі характеристики її сестри Ольги – безбарвної, звичайної, духовно бідної дівчини. Не випадково Тетяну називають пушкінським ідеалом російської жінки: пройшовши випробування нерозділеною любов’ю, вона зуміла не втратити себе, знайти своє місце в житті й уникнути спокус


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тетяна й Ольга

Categories: Нові твори

Links