ТЕМА ЛЮБОВІ В “ГРОЗІ” А. Н. ОСТРОВСЬКОГО

ТЕМА ЛЮБОВІ В “ГРОЗІ” А. Н. ОСТРОВСЬКОГО Любов покриває безліч гріхів. Ев. від Петра, IV, 8 “Гроза”, що показує страшний, темний мир самодурів і людей, що перебувають під їх п’ятої, освітлена, немов “променем світла”, найдужчою героїнею Островського Катериною, що стала “легендарним характером”. Її щиросердечна сила йде від її особливого внутрішнього миру. Напевно, у кожного калиновца колись був свій мир, так же чистий, але, прийнявши панування самодурів або навіть стаючи ними, пішовши на безліч компромісів, вони розгубили

його, або спотворили, або ж схоронили в самій глибині душі. А Катерина зберегла його недоторканним, тому що вона не пішла, вірніше, просто не змогла піти на компроміси із совістю й, може бути, тому не була зрозуміла іншими. Катерина живе своїми почуттями й моральними поняттями й терпить спроби Кабанихи підкорити їх собі лише доти, “поки терпиться”.

Вона неосвічена й перевіряти все за допомогою розуму просто не може. Може бути, будь вона розумна, вона б зрозуміла, чому так жалюгідна Тихін, і не стала б жадати від його подвигу, зрозуміла б егоїзм Бориса, не так сприйняла б пророцтво барині, але… Чи дали Жадову з

“Дохідного місця” його розум і освіченість сили в боротьбі з життям? Немає. Переконання ж Катерины, на відміну від його, не вичитані, не почуті, а вистраждані, створені й прийняті нею самої, і ніхто й ніщо не змогло змусити її відмовитися від них. Віщун її – серце. Відчуття миру в неї язичеське, сила почуттів надзвичайна, вона як би підноситься над землею на крилах і запитує Варвару: “Отчого люди не літають?

” Надмір почуттів виражається не тільки в цих поривах, але й у сльозах поутру, у той час коли вона ще жила, “як пташка на волі”. Цим сильним почуттям було мало замилування природою й Божими храмами, зачарування оповідань мандрівниць і прочанок, вони самі створюють надзвичайну уяву, чудесне й глибоко поетичне. Ікони, слова мандрівниць про “храми золотих”, “садах незвичайних” перетворюються в живі яскраві картини, сни, церкву стає раєм, Катерина бачить співаючих ангелів, відчуває себе що летить… Але християнство для Катерины не тільки основа уяви, не просто милі народні свята й ходіння вцерковь.

Для неї це закон, але не твердий закон Кабанихи, що виражається зовнішнім дотриманням звичаїв, порию застарілий і принизливих, а закон внутрішній, прийнятий повністю й исключающий будь-яке порушення його. Саме тому Катерина, зробивши гріх під впливом найсильнішого почуття, випробовує такі страшні мучення й докори совісти й шукає полегшення в покаянні перед всім народом. Це підказано їй самим християнством, але калиновцы шоковані: для них суд людської так само високий (якщо не вище), як і Божий. Катерина настільки вище цих людей, що не може бути зрозуміла ними. Але до самої смерті, теж страшно гріховної, вона вірить у щире гуманне християнство. Вона говорить: “Гріх. Молитися не будуть?

Хто любить, той буде молитися…” Те ж підтверджує й Кулигин: “…а душу тепер не ваша: вона тепер перед судією, що милосерднее вас!” Для Катерины без віри загублений сенс життя. Тільки на почуттях і уяві не може створитися душу людини. А душу-те в Катерины така чиста, світла, що наповнює всю її істоту світінням, що зауважують всі, навіть Кудряш; за словами Бориса, “у неї на особі посмішка ангельська, а від імені-те начебто світиться”.

Високий внутрішній мир Катерины дає їй свідомість свого людського достоїнства, гордості. І саме це найбільше лякає й бісить Кабаниху: адже ніхто в її сім’ї цим достоїнством не володів, вона вважає це уразливістю або зарозумілістю. Почуття образи дійсно сильно в Катерины, воно проявляється вже в шість років, але це не просто язичеська сила почуттів, це ще підсвідоме поняття несправедливості й образи її достоїнства. Катерина не виступає, як Кулигин, у захист цивільного достоїнства, вона навіть не знає назви цього почуття в ній, але воно проявляється в її словах, коли Кабаниха “точить” сина й невістку

А найдужче її почуття любов. Вся істота Катерины пронизана нею. Любов до природи: не тільки в рідному домі, коли була щаслива, але й перед смертю вона співає гімн життя, гімн бездоганній красі природи. Мені здається, що мимоволі, підсвідомо вона порівнювала прекрасний мир природи з тим миром, куди вона потрапила після заміжжя, де “всі начебто з-під неволі”, навіть поклоніння Богові, і усвідомлювала, що, говорячи словами Кулигина, “цей мир був страшнее”, у нього були “жорстокі вдачі”. Це підсилювало її прагнення в небо, до природи, до чого отличающемуся від цього темного миру. І тому таку незвичайну силу й глибину приймає її любов Кборису.

Вона й Варвару любить “до смерті”, і навіть жалість її до Тихона можна назвати якоюсь особливою любов’ю, все це не може бути порівнянне із цим найдужчим її почуттям. Любов її – “всепрощаюча”, вона прощає Борисові те, чого вона не простила Тихонові, – боягузтво. Осліплена, вона не змогла відчути малодушності Бориса; любов її самовіддана: не про свою загибель думає – об нього, не про своє безчестя – про його “вічний покоре”, Не молиться вона перед загибеллю тому, що сили й Думи віддані коханій людині, про іншому не може думати. У будинку свекрухи зіштовхуються глибокі сильні почуття, яскрава уява Катерины й християнські підвалини Кабанихи і їй подібних самодурів

По їхніх поданнях, Богові можна лише поклонятися, а Катерина-Те його ще й любить! Вона й “зав’янула”, будучи не в змозі природно виражати свої почуття. І це протиріччя стає страшним, коли в Катерине з’являється почуття, до того ж одне із самих гріховних, з яким упоратися вона не має сил. Із цього тупика у світі Калинова вихід один – смерть. І тому Катерина із самого початку томима передчуттям смерті: після самих щасливих митей їй “умерти схотілося…

“. Не боячись людського суду, вона сама себе судить: мир християнських легенд, у якому вона виховувалася, чистий, і душу-те її. чиста, ” приховувати-те нічого не може”, не може робити так, щоб було ” шите-крито”. Покаянням вона полегшила душу, але людський суд виявився страшний.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ТЕМА ЛЮБОВІ В “ГРОЗІ” А. Н. ОСТРОВСЬКОГО

Categories: Нові твори

Links