Театр Брехта й драма “Мамаша Кураж і її діти”
Одне з найбільш значних і яскравих явищ німецької літератури XX століття – творчість Брехта. Бертольт Брехт народився 10 лютого 1898 року в Аугсбурге в сім’ї фабриканта. Закінчивши тут гімназію, він надійшов у Мюнхенський ун-т, де вивчав медицину й науки. Незабаром він був мобілізований в армію й спрямований санітаром у військовий госпіталь. Ще в роки першої світової війни Брехт перейнявся відразою й ненавистю до імперіалістичної вояччини й до соціального ладу, заснованій на експлуатації, насильстві й неправді. Його ім’я було занесено
Надалі всепоглинаючий інтерес до сценічного мистецтва направив творчість Брехта головним чином по шляху драматургічних досвідів. З’являються його перші п’єси – “Ваал” (1918), “Барабанний бій у ночі” (1919), “У джунглях міст” (1921). Незабаром у Мюнхені, Лейпцизі, Берліні відбулися прем’єри перших п’єс Брехта. Спектаклі нерідко супроводжувалися шумними скандалами під час кіт застосовувалися тухлі яйця й котячі концерти. Ім’я Брехта стає широко відомим у літературному
В 1922 році письменник був визнаний гідним самої почесної літ премії в Німеччині – премії ім’я Клейста. Приблизно в цей час складається у своїх основних обрисах брехтовская теорія “епічного театру”. Успіх “Трехгрошовой опери” поширився далеко за межами Німеччини й поклав початок світової популярності Брехта. В еміграції в США – це був час його високої творчої зрілості, коли він створив свої кращі добутки, – Брехт незмінно займав непримиренну антифашистську позицію, викриваючи кривавий терор гітлерівців Бертольт Брехт помер у Берліні 14 серпня 1956 р. В 1926 р. письменник виступає зі статтями, у яких уже сформульовані деякі основи теорії “епічного театру”. У ці роки німецький буржуазний театр став вогнищем декадентства й вихолощеного естетства. Сценою заволоділи ходульна пишність і розгнуздана сексуальність яких були розраховані на смаки багатої публіки, а експресіонізм, остаточно вичерпавши свій первісний революційний порив, виродився
Основний порок сучасного буржуазного театру Брехт бачить у тім, що по самому своєму класовому призначенню цей театр покликаний робити на працюючого глядача наркотична, заколислива дія, вселяти йому настрою фаталістичної покірності й пасивності, відволікати його від боротьби й переносити його в мир мрії й обману, даючи йому тим самим ілюзорну компенсацію за безправ’я й всі приниження, які він терпить у реальному житті
Цей театр-дурман повинен бути, по думці Брехта, замінений театром, що має протилежні завдання – виховувати в глядачі класова свідомість, навчити розуміти й аналізувати складні явища життя, політично активізувати й направити його соціальне поводження по правильному шляху, тобто викликати в нього прагнення до прогресивної зміни життя, вселити йому впевненість у можливості й необхідності переробки природи, перебудови суспільства, перевиховання людини на засадах розуму й справедливості. Брехт розрізняє два види театру: драматичний (або “аристотелевский”) і епічний
Драматичний прагне скорити емоції глядача, щоб той випробував катарсис через страх і жаль, щоб він всією своєю істотою віддався происходящему на сцені, співпереживав, хвилювався, втративши відчуття різниці між театральною дією й справжнім життям, і почував би себе не глядачем спектаклю, а особою, залученим у дійсні події. Епічний же театр, навпроти, повинен апелювати до розуму й учити, повинен, розповідаючи глядачеві про певні життєві ситуації й проблеми, дотримувати при цьому умови, при яких той зберігав би контроль над своїми почуттями й у всеозброєнні ясної свідомості й критичної думки, не піддаючись ілюзіям сценічної дії, спостерігав би, думав, визначав би свою принципову позицію й приймав рішення. Брехт уводить у свою творчу практику “ефект відчуження”. Він розглядає його як основний спосіб створення дистанції між глядачем і сценою
Глядач довідається предмет зображення, але в той же час сприймає його образ як щось незвичайне, “відчужене. Зміст цієї техніки “ефекту відчуження”, – пояснює Брехт, – полягає в тім, щоб вселити глядачеві аналітичну, критичну позицію стосовно зображуваних подій”.
Історична Драма Брехта “Мамаша Кураж і її діти” (1939). Вона пролунала закликом до німецького народу не зваблюватися на вигоди, не зв’язувати себе з гітлерівською клікою узами кругової поруки, узами спільних злочинів і спільної відповідальності й розплати. Ганна Фирлинг, на прізвисько “Мамаша Кураж”, – маркітантка часів Тридцятирічної війни
Вона і її діти – сини ейлиф і Швейцарець і німа дочка Катрин – з фургоном, вантаженим ходовими товарами, відправляються в похід слідом за Другим фінляндським полком, щоб наживатися на війні, збагачуватися серед загального руйнування й загибелі. Його тягне, низько зігнувшись у непосильній напрузі, немічна самотня баба, що невпізнанно змінилася під вагою перенесених страждань, не розбагатіла, а, навпроти, що обнится, що заплатила війні данина життям всіх своїх дітей. Вони загинули жертвами війни, що була б неможлива без участі, підтримки, самогубної зацікавленості в ній сотень і тисяч таких, як Кураж. Ладь ілюзії й марні надії, Війна не для маленьких людей, їм вона несе не збагачення, а лише нескінченні страждання й загибель. Мамаша Кураж нічому не навчилася, не витягла уроків із трагічної долі своєї сім’ї. Вона навіть не розуміє, що сама є винуватницею загибелі своїх дітей. Якщо в шостій картині в пориві гіркого розчарування вона викликує: “Будь проклята війна!” – те вже в наступній картині, перебуваючи на вершині тимчасового ділового успіху, вона знову впевненою ходою крокує за своїм фургоном і співає “Пісню про війну – великому годувальнику”.
Дітей мамаши Кураж приводять до загибелі їхні позитивні задатки, їх гарні людські властивості. ейлиф гине жертвою своєї неутолимой спраги подвигів, своєї хоробрості. Швейцарець розплачується життям за свою – правда, наївна й недалеку – чесність. Катрин, зробивши героїчний подвиг, умирає через свою доброту й жертовну любов до дітей. Так логіка сценічного оповідання приводить глядача до революційного висновку про глибоку порочність і нелюдськість такого суспільного лада, при якому лише підлість забезпечує успіх і процвітання, а чесноти ведуть кгибели.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)