Татьяна – “вірний ідеал” Пушкіна (за романом “Евгеній Онєгін”)

…Я так люблю Татьяну милую мою!

О. Пушкін

Великий російський поет О. Пушкін багато чарівних віршів присвятив реаль­ним жінкам, які зустрічалися в його житті. Та чи не найтепліші слова сказані ним на адресу створеній його фантазією героїні роману у віршах “Євгеній Онєгін”.

Пушкінська Татьяна Ларіна з перших рядків твору вражає читача своєю ви­нятковістю, несхожістю ні на свою молодшу сестру, ні на інших сусідських пан­ночок, ні на свою матір:

Она в семье своей родной Казалась девочкой чужой. …Дитя сама, в толпе детей

Играть и прыгать не хотела.

Вона не бавилася з ляльками, “детские проказы ей были чужды”. їй більше до душі були таємничі оповідання, що звучали зимовими довгими вечорами в ді­вочій. Свої сердечні таємниці вона довіряє лише старенькій няньці – простій се­лянці. “Дика, печальна, молчалива, как лань лесная, боязлива”, вона почувала себе затишно серед природи, полюбляла вставати вдосвіта, щоб зустріти на бал­коні перші промені сонця. Ще з юних літ Татьяна уподобала читати романи, вони їй заміняли все. Дівчина поринала в них, немов у мрійний сон.

Тож зовсім і не дивно, що її серце полонив Онєгін,

такий несхожий на всіх сусідів-помішиків: Буянова, Пєтушкова, обмежених і пустих. Татьяна щира і чис­та в своєму почутті. Не знаючи ні манірності, ні кокетства, вона зважується на неординарний крок: зізнається в коханні своєму обранцеві. Її лист до Онєгіна сповнений глибокого почуття, піднесеної простоти. Татьяна живе передусім своїм чутливим серцем. Гіркий досвід кохання розбудив її думку. Вона змогла, вчитав­шись в улюблені книги Євгенія, зрозуміти того, “по ком она вздыхать осуждена судьбою властной”.

Пушкін постійно підкреслює чистоту і незвичайну простоту своєї героїні, де б вона не була – на самоті в своїй дівочій кімнаті, чи на лоні природи, чи у ве­ликосвітській залі. Багатство та княжий титул її чоловіка не змогли змінити вну­трішньої суті Татьяни. Набравши зовнішньої впевненості і невимушеності хазяй­ки світського салону, вона залишається такою ж природною:

Без взора наглого дія всех, Без притязаний на успех, Без этих маленьких ужимок, Без подражательных затей… Все тихо, просто было в ней…

Успіх у великосвітському товаристві, багатство, модний дім для Татьяни мало що важать. Вона віддати рада

Всю эту ветошь маскарада, Весь этот блеск, и шум, и чад За полку книг, за дикий сад, За наше бедное жилище, За тс места, где в первый раз, Онегин, видела я вас…

Татьяна покохала не жартома, на все життя. Проте, піддавшись благанням ма­тері, вона виходить заміж, і в своєму заміжжі вона така ж вірна, як і в своєму ко­ханні.

Душевна цілість, щирість і глибина почуття, природність, вірність своєму сер­цю і обов’язку – ось ті кращі риси російських жінок, які втілив в образі свого “вірного ідеалу” Пушкін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Татьяна – “вірний ідеал” Пушкіна (за романом “Евгеній Онєгін”)