Сюжети трагедій Грифиуса

Сюжет трагедії Грифиуса “Катерина Грузинська” (“Catharina von Georgien”, 1647) заснований на історичній події 1624 р. Героїня п’єси – полонена грузинська цариця, що залишається вірної християнству, незважаючи на те, що перський шах Аббас, у якого вона перебуває як заручниця, щоб урятувати свій народ, тримає її вісім років у в’язниці. Закохавшись, Аббас пропонує Катерині свій престол і жадає від її прийняття мусульманства, грозячи болісною стратою. Втручання російського посла, що намагається врятувати засуджену, лише прискорює трагічну

розв’язку. Катерина як християнська мучениця радісно йде на смерть за віру й батьківщину

Третя трагедія Грифиуса “Карл Стюарт, або Вбите величчя” (“Karolus Stuartus, oder Ermordete Majestat”, 1649) була написана незабаром після страти англійського короля Карла I. Як і в трагедії про Катерину Грузинської, Грифиуса цікавить не політична, а моральна й релігійна проблематика. Основний психологічний і художній зміст трагедії – спроба зробити з Карла героя-мученика, що безмовно приймає покладені на нього долею “незаслужені” страждання й смерть. Грифиус підкреслює, що смерть короля персоніфікує трагічну приреченість

людського життя й тлінність земної величі. Доля Карла Стюарта служить для Грифиуса символічним втіленням пануючі в усьому світі насильства й несправедливості. Карл у драмі зображений мучеником “божественного права” монарха, тоді як пуритани виступають бандою вбивць і фанатиків. Примітно, що в 1663 р. з’явилося друге видання трагедії Грифиуса, тепер доповнене новим актом. У ньому Мова йшла про покарання пуритан і врочисте вінчання Карла II.

“Карденио й Целинда, або Нещасний закохані” (“Cardenio und Celinde, oder unglickliche Veriiebte”, 1649, вид. 1657) – єдина із трагедій Грифиуса, що зображує події не історичного або державного значення, а любовні переживання й відносини простих людей, за словами автора, “майже занадто низьких для трагедій”. У передмові Грифиус відзначає, що він драматизувала теперішня подія, про яке чув, перебуваючи в Італії. Дія добутку відбувається в Болоньї. Іспанський студент Карденио, що веде розгульне життя, закохується в доброчесну красуню Олимпию, що відповідає йому взаємністю. Однак шанувальникові Олимпии Лизандру під час відсутності Карденио вдається обманом домогтися її руки. Карденио вирішує залишити Болонью, а перед від’їздом убити Лизандра. Він підстерігає свого ворога вночі біля його будинку. Разом з тим Целинда, бажаючи удержати улюбленого Карденио від злочину, за порадою чаклунки поспішає в цю ніч на цвинтар, щоб звернутися до ворожіння. Від здійснення злочину Карденио втримує примару, що прийняв образ Олимпии. Вона й приводить його на цвинтарі, де перетворюється в огидний кістяк. Переляканий Карденио тікає й відразу зустрічає збожеволілу від нічних жахів Целинду. Споглядання жахів смерті змушує обох відмовитися від гріховної земної пристрасті. “Карденио й Целинда”, як і інші трагедії Грифиуса, зображує трагічне зіткнення сліпих егоїстичних страстей, фатальній несправедливості й приреченості людського життя й аскетичну відмову людини від його гріховних прагнень. Драматург поєднує тут повсякденне з незвичайним, побутове – із чудесним і винятковим. Трагедію “Карденио й Целинда” високо цінували німецькі романтики, а її автора величали “німецьким Шекспіром”.

Сюжет останньої трагедії Грифиуса “Мужній законник, або Вмираючий Папиниан” (“Der sterbende Papinianus”, 1659) заснований на історичному оповіданні про знаменитий римський юриста, що прийняв смерть від імператора Каракалли, але не погодився виправдати авторитетом права доконане цим тираном братовбивство

Удаване багатство зовнішніх подій і смерті поєднується в трагедіях Грифиуса із внутрішньою статичністю дії й характерів. Монументальні образи героїв і їхніх антагоністів залишаються статичними й нерухомими протягом усього дії. Довгі монологи тиранів і мучеників сповнені напруженого риторичного пафосу. Ефектні картини фізичного страждання й смерті героїв (убивство Лева Вірмена, страта Карла Стюарта, мученицька смерть Катерини Грузинської) повідомляються, як правило, натуралістично перевантаженими кривавими й жорстокими деталями. Трагедії Грифиуса насичені мотивами й прийомами барокко (царевбивства й титанічні пристрасті, заколоти й пророцтва в трагедії “Лев Вірмен”; примари, мерці, які говорять, жахливі кровопролиття в “Карденио й Целинди”).

Комедії Грифиуса більше близькі до дійсності, і в цьому плані вони відзначаються пошуками національного колориту; всі вони написані в прозі. “Безглузда комедія, або Пан Петер Сквенц” (“Absurda Comica, Oder Herr Peter Squenz”, 1647-1650) є парафразою інтермедії із шекспірівської комедії “Сон літньої ночі”, у якій афінські ремісники ставлять п’єсу на античний сюжет про Пираме й Тисби для показу під час шлюбу правителя Афін Тезея. Обробка Грифиуса має німецьке побутове фарбування. Хвалькуватий, але малограмотний сільський учитель Петер Сквенц у співавторстві з місцевим ткачем і “мейстерзингером” за одну ніч пише безглузду комедію, що ставлять при дворі короля. Історія піднесеної любові Пирама й Тисби перетворюється в грубий фарс

Друга комедія Грифиуса має назву “Горрибиликрибрифакc” (“Horribilicribrifax”, ок. 1648; вид. 1663). Заголовне слово – вигаданий латинізм із приблизним значенням “чудовисько”. П’єса є переробкою комедії Плавта “Хвалькуватий воїн”: обоє головних героя, Горрибиликрибрифакс і Дандиридатумтаридес – колишні ландскнехти Тридцятирічної війни, належать до розповсюдженого комедійного типу “хвалькуватого воїна”. До комічних героїв добутку належать також учений педант, сільський учитель і коханець-невдаха Семпроний і професійна сваха й чаклунка Кирила, який вдається женити на собі Семпрония.

Найкращою комедією Грифиуса цілком справедливо вважають “Кохану Розу” (“Die geliebte Dornrose”, 1660). У ній зображена живаючи картина із сільського життя. Селянський хлопчик Грегор Кориблуме (буквально: “волошка”) любить сільську красуню Лізу, прозвану Трояндочкою (Dornrose). Але її батько посварився з дядьків Грегора. Грегор рятує свою улюблену з рук грубого й самовпевненого Матца Ашеведеля, що, за порадою старої свахи Саломе, хоче насильно домогтися прихильності красуні. Втручання неосвіченого сільського судді, орендаря маєтку, Вільгельма фон Гогензиннена, зненацька приводить до торжества справедливості: ворогуючі селяни, засуджені у в’язниці до штрафу за лайку й нанесені побої, змушені погодитися на весілля Грегора й Трояндочки; гвалтівник Матц, щоб урятувати своє життя від шибениці, погоджується стати чоловіком баби Саломы.

Більшість п’єс Грифиуса гралися на сцені ще при житті, але майже винятково аматорами, у камерному виконанні, перед вузьким колом глядачів. Хоча значення Грифиуса в історії німецької драматургії надзвичайно велике, його п’єси залишилися надалі драмами для читання


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжети трагедій Грифиуса

Categories: Нові твори

Links