Сюжет герої проблематика В. Распутіна “Василь і Василиса”

Валентин Распутін – яскравий представник ” дере-віденської прози” – одного з головних напрямків з-тимчасової літератури. Дія в його произведени-ях майже завжди відбувається в селі, і головні ге-рої в більшості випадків прості люди. Письменник досліджує особливості національного характеру, піднімає моральні й філософські проблеми, замислюється про роль особистості в історії.

Дивна героїня оповідання “Василь і Васили-Са”. Працьовита й роботяща, вона не знає собі по-щады. “Прокидається рано”, небагато полежавши в кро-вати,

обмірковує план на день, у якому робота, ра-бота й ще раз робота. Піднявшись, Василиса “починає бігати”, вона “робить тисячу справ” тільки за ранок, і весь день героїня на ногах, “те одне, те дру-гое”.

Незвичайні відносини Василисы із чоловіком. Він ” під-нимается не рано: рано йому підніматися нема чого”, живе він не з Василисой у будинку, а в коморі, і коли за-ходить до неї в будинок, то вони не тільки не розмовляють, але й не дивляться один на одного. Так само мовчачи вони п’ють чай за одні столів.

Тим часом Василь і Василиса прожили один з одним довгі роки, виростили дітей. Причиною їхньої

незлагоди стало пияцтво Василя, що довело до того, що в героїні трапився викидень. Простити свого чоловіка вона не змогла, вигнала за поріг і з тих пор не говорила йому не слова, не зауважувала його, немов його й не було зовсім.

Горе поєднує людей. Коли раптово наскочила Війна, Василь прийшов у будинок до дружини, і вона не выгна-ла його, а при прощаньи перша подала руку. Нічого більше Василиса собі не дозволила. Вона проводила на війну двох старших синів і дочка Ганну. Автор не говорить гучних слів про життя Василисы в ці працю-ные роки, але про її мужність читач читає між рядків.

Один з її синів не повернувся з війни. Василь прийшов пізніше всіх. Здавалося, помиритися б їм і жити знову разом. Але ні, Василиса “один раз сде-ланная”, життєві рішення вона приймає раз і назавжди. Разюча цілісність характеру це про-стій сільської жінки. Про таких, як вона, ще Л. Н. Толстой писав: “Сильні люди завжди прості”.

Снову оселився Василь у коморі, знову вони ста-чи жити як чужі. Єдине, що було між ними невидимою сполучною ниткою – це їхні діти, до-торые живуть як би між матір’ю й батьком, одина-ково люблять їх обох.

Василь – запеклий тайговик, мисливець, “без тайги він жити не може”, вертаючись після довгого отсут-ствия, він своїм видобутком наділяє всіх дітей, не заби-вая, що в нього є сім’я.

Примітний в оповіданні епізод косовиці. Тут, незважаючи на розбіжності, вся сім’я в зборі. Косовиця для села – справа святе. Василь і Василиса й разом, і нарізно одночасно. Вони мовчать, один одного начебто не зауважують. Але коли героїня від жари раптом почув-ствовала себе неважливо, Василь переживає за неї, повідомляє всім перекур.

Довго Василь не витримує свого одиночест-ва. Устав від бирючьей життя, воно приводить у свою комору молоду дружину. “Господарка потрібна – от яка справа”,- пояснює він синові Петру.

Зовні Василиса до її появи ставиться спо-койно, однак бабі, що заглянула в гості, Авдотье вона говорить про суперницю: “Пускай тільки зайде – я їй ока видряпаю”. Зненацька зустрівшись із Олександрою у дворі, Василиса кидається на неї із гнівними лайками. Видно, не усе ще в її серце вмерло стосовно Василя.

Діти Василя й Василисы швидко зближаються з але-виття дружиною батька. Героїня досадує на них. ” Матір’ю-Те ще не кличеш її?” – з докором говорить вона дочці Насті.

До всього звикає людина. Звикла й Васили-Са до присутності Олександри. Вона більше не руга-лась із нею, але “стала мовчазної, замисленої”. Вид-Але, все-таки нелегко їй далося це примирення. Всі ге-роиня переживає в собі. Її внутрішніх роздирань автор не описує. Але вони все-таки переглядають у від-ділових її словах і вчинках. Так один раз Васили-Са зібралася навіть переїхати на життя в місто до сина, але потім передумала.

Яскравим епізодом, що підкреслює всю принадність образа героїні, є її розмова з Олександрою в Насті, коли в будинку дочки Василиса застає плачу-щую Олександрові. Спочатку Василиса дивується, а по^-тім, як не дивно, починає заспокоювати соперни-цу. “Слізьми горі не заллєш”,- говорить вона їй. Навіть Олександра зачудувалася що відбувається, вона дивилася на Василису з переляком, не очікуючи, навер-ное, що в наступну мінуту героїня покличе її до себе заспокоїтися чаєм. “Я на тебе зла не маю, і ти на мене не май”,- говорить їй героїня. Автор подчер-киває дивну глибину, мудрість, доброту й простоту росіянці: душі. Коли Олександра збирає-ся піти від Василя, Василиса від усього серця благословляє її. “Я за тебе молитися буду”,- говорить вона.

Разюче зворушлива фінальна сцена расска-за, розмова Василисы з тим, що зібралися помирати Васі-Лием. Герой фактично визнає свою провину перед Василисой, йому “соромно перед смертю”. Василиса заспокоює його, плаче. Це примирення робить Ва-силия щасливим, і незвичайно легко становит-ся на його душі.

Автор оповідає про цю історію з дивно спокійною, рівною інтонацією. Майстерно изобра-жая життя простої сім’ї із самого звичайного російського села, воно ставить перед читачем багато хто життєво важливі питання, звертає його увагу до человече-ской особистості. “Людина завжди була й буде самим цікавим явищем для людини…”,- досить доречні в розмові про це оповідання Распутіна слова В. Г. Бєлінського


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжет герої проблематика В. Распутіна “Василь і Василиса”

Categories: Нові твори

Links