Своєї землі минулі справи (по романах В. Пикуля)

Є російська приказка: “Іван, що не пам’ятає споріднення”. На жаль, у змісті знання історії дуже багато з людей стали такими “Иванами”. Але ж без історії не може бути освіченої людини. Сьогодення можна зрозуміти тільки через минуле, а зараз важливо зрозуміти наше сьогодення. Література, учителька життя, повинна прищеплювати інтерес і любов до минулого нашої й іншої країн. У відношенні Валентин Савович Пикуль (народився в 1928р.) для широкої публіки часто виступає першовідкривачем

Адже деякі його романи висвітлюють ті сторінки,

які були знайомі, в основному, лише вузьким фахівцям. Відомий історик академік Б. А. Рибаков відзначав, що романи зіграли чималу роль у нинішнім посиленні тяги кистории.

Я давно знайома із творчістю Пикуля. Це й відмінний підручник життя, і захоплюючий, захоплюючий сюжет. Добутку письменника допомогли мені полюбити історію Росії. Мені подобається масштабність його поглядів, прагнення увібрати в оповідання якнайбільше подій, місць, героїв. Читаючи романи Пикуля, не тільки поринаєш у минуле, але й замислюєшся над сьогоденням

В історії нашої країни багато славних і безславних воєн, чимало й дипломатичних інтриг.

Одним з напружених періодів була Семирічна Війна в 18 столітті. Письменник звертається до цього епізоду в романі “Пером і шпагою”. Сюжет побудований навколо історії одного французького дипломата. Але його цікава фігура дає письменникові можливість показати тугий вузол інтересів і протиріч провідних європейських країн. Ми бачимо користолюбство й дурість, а часом і боягузтво ряду російських сановників і поряд

Із цим справжніх патріотів. Один з них – генерал Салтиков.

Автор описує його як тихого дідка, що уперед ніколи не ліз і біля престолу не отирався. Але саме він виявився щирим переможцем прусского короля Фрідріха 2, героєм всієї європейської війни. Він був прекрасним полководцем, що розумів солдата. Заздрісники не простили йому самостійності. На жаль, війна не принесла користі Росії, хоча слави й поваги їй додалася

На зміну “дщери Петровой” Єлизаветі прийшла німкеня Катерина 2. Її царювання описане в романі “Фаворит”. Це було “золоте століття” російського дворянства

Головний художній принцип Пикуля – показувати епоху через конкретних історичних осіб. Їх багато в романі. Але центральні образи – Катерина й Потьомкін. Цариця з’являється перед нами вольовою й розумною жінкою, знайомою з видними філософами

Європи. Вона вміє розташувати до себе людей, зрозуміти чужу країну й служити їй. Але в той же час це хитра, часом підступна й жорстока правителька, занадто велелюбна жінка, стремившаяся подобатися до самої смерті

Суперечлива й фігура “ясновельможного” князя Потьомкіна. Він спритна, хитра людина й царедворець, часто безпринципний, іноді дуже грубий. Але письменник виділяє одну дуже важливу рису, що, напевно, і зробила його помітною особистістю в нашій історії. Вона ріднить його з Волинським в “Слові й справі”, Салтиковим, з Горчаковим в “Битві залізних канцлерів”, нашими полководцями й флотоводцями в “Фавориті”. Це патріотизм. Діапазон історичних епох, описуваних романістом, великий, з 18 по 20 століття. В 1987 році він завершив цикл романів про русско – японську війну 1904 -05 років. Ці події вже знайшли відбиття в радянській літературі: в “Порт – Артурі” А. Степанова

И “Цусиме” А. Новикова – Прибою. Але Пикуль розповідає про війну по – своєму. Письменник уважає, що Історія не терпить шаблонів, з якими в нас підходять до тим або іншим подіям і особистостям. Він нагадує про те, що хоча ми звикли вважати Цусимское

Бій поразкою царського флоту, але забуваємо про високий патріотизм моряків, коли матроси й офіцери наперед знали, що загинуть. Але честь Росії для них була дорожче життя! В останньому романі своєї епопеї “Каторга” Пикуль розповідає про катор –

Жанах на Сахаліні. Розкривається невідома сторінка історії. Коли на острів прийшли японці, засланці стали захищати свою страшну, жорстоку в’язницю! З більшою майстерністю досліджує письменник джерела патріотизму в цих злочинців. Незважаючи на всі пороки їхнього характеру й виховання, вони залишаються росіянами й борються, гинуть за свою Батьківщину

Велике враження на читачів зробив роман “В останньої риси” про авантюриста Гришке Распутіні й останніх роках царського будинку Романових. Романіст прекрасно показав моральну й духовну злиденність влада імущих перед революцією. Люди, у яких у руках була доля країни, самі виявилися ледве не іграшкою в руках темного мужика й містика Распутіна

Романи Пикуля побудовані на контрастах, на протиставленні патріотів і зрадників, чесних, відданих людей і кар’єристів, хапуг; сміливих і боягузів. Перед нами встає така галерея цікавих і значних, фатальних і незначних фігур, без

Знання про які наше духовне життя було б бідніше. Але в той же час не завжди виправдане копання письменника в інтимних подробицях, випинання й смакування їх. Можливо, це одна із причин того, що деякі вважають романи Пикуля бульварними

Але треба цінувати те, що Валентин Пикуль відкрив для нас епізоди історії, зробив їх живими, заповнив цікавими особами, допоміг многим полюбити історію. Спасибі письменникові!

Нам, звичайно, треба пам’ятати, що в росіянці й радянській літературі дуже сильні традиції історичної прози й поезії. Пушкіна й Лермонтов, М. Загоскин і А. К. Толстой, Л. Н. Толстой і Д. Мережковский, С. Єсенін і А. Н. Толстой, С. Сергєєв – Ценский і

А. Борщаговский, Ю. Тинянов і В. Ян, багато хто інші написали блискучі добутки про минуле нашої країни. Нехай же буде більше таких письменників!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Своєї землі минулі справи (по романах В. Пикуля)

Categories: Нові твори

Links