Своєрідність творчості Євгенія Маланюка

Поезію Євгенія Маланюка можна назвати автобіографічної, адже в ній автор передавав своє світовідчування, своє розуміння подій, свідком яких він був, після поразки визвольних змагань він змушений був разом зі своїми товаришами назавжди покинути Батьківщину, стати вигнанцем. Виявившись в імміграції, він, як і багато інших, гостро переживав свою відірваність від України, мріяв вернутися на рідну землю. Сором, біль пекли його серце, і десь із куточка пораненої душі піднімалася злість на цю Степову Елладу, що не дала захистити своїх дітей. Від горя

й розпачу він називає Україну Чорною Елладою, Анти-Марією, зрадницею Кармен, покриткою Катериною, розпусницею, що віддається всім і кожному:

Лежиш, розпуста, на розпуття,

Не знати: мертва або живаючи.

Де ті байки про пута куті

И інші жалісні слова?

У збірнику “Земля й залізо”, що вийшла друком в 1930 році, Україна виникає перед нами в жахливому образі відьми, що, розвертаючи чорні крила, летить “своїх дітей пити кров”. Який шалений крик піднявся в емігрантських колах після виходу цього збірника! Авторові звинувачували в чорному настрої й богохульстві, називали його “поетом тьми й хаосу”,

“відстовбурченим і бунтарським вовком з осмаленой вовною, що виє на чорний степ

И мало хто побачив, відчув, що за цими лайливими брутальними словами на адресу України коштують велика любов і туга за втраченою Вітчизною, розуміння того, що поет і його товариші більше вже ніколи не побачать широких степів, не будуть любуватися чудовими видами, не будуть стояти на березі Дніпра. Усе пройшло й більше вже не поверне. Можливо, у такі моменти художник відчував страх перед майбутньої життям, де немає жодного рідної людини. Всі, усе залишилося на Україні. Вони не із власної волі виїхали звідти, і Батьківщина опустила перед ними залізна завіса, через який не долетить жодне слово.

Страх, біль, страждання, розпач – от що було в тих віршах. Чотири роки через, в 1934 році виходить новий збірник Євгенія Маланюка “Земна Мадонна “, у якій Україна виникає вже в образі жінки-матері, але матері, безпомічної у своєму нещасті, що чекає майбутнього Рюрика й Олега, які твердою рукою виведуть неї на новий історичний шлях. Поет усвідомлює, свій гріх за лайок, але біль – це не тільки сльози й подих. Насамперед ця напруга всіх сил. Ці слова не можуть бути словами сина, але й Україна – ще не мати. Вона повинна очиститися від скверни бурами, сонцем і снігами. Поет любить свою батьківщину, її простору, але чарівність оспіваної землі не відвертає його уваги від її багатовікового поневолення


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Своєрідність творчості Євгенія Маланюка

Categories: Нові твори

Links