Сваволя чиновників у банках Гребінки

Літературну славу Гребінці принесли байки. У процесі становлення нової української літератури, коли ще тільки визначалися шляхи и розвитку і точилася боротьба за розширення її тематичних обріїв, значну роль відіграла байка – витвір поетичної фантазії народу. В Україні вже була певна байкарська традиція. Байка широко побутувала в XVІІ-XVIIІ століттях. Здобутки цього жанру підсумував Григорій Сковорода в “Байках Харківських”.

До байок зверталися Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський. У своїй творчості

Гребінка-байкар наслідував кращі літературні й фольклорні традиції, використовував досвід попередників. Своїм корінням байки Гребінки сягають у народну творчість, у якій знайшли вираження одвічні думи, прагнення та сподівання трудового люду. Саме тому в них поставали соціальні суперечності тогочасної дійсності, а національний колорит робив їх зрозумілими для народного читача.

Майже в усіх байках письменника хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Запозичивши з фольклору та у своїх попередників образи персонажів-тварин,

наділяючи їх рисами, взятими з народних казок (лисиця – хитра, вовк – кровожерний), байкар відтворив погляди народу на суспільні явища.

У байці “Ведмежий суд”, викриваючи судові порядки, продажність суду і суддів, байкар показує, як спритні хижаки розтерзують беззахисного трудівника, уособленого в образі Вола. Лисичка вчиняє позов проти Вола, звинувачує його в тому, що “нив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль”. Облудний донос давав можливість судді Ведмедю та Вовкам-підсудкам “по – своєму судить”:

Понеже Віл признався попелястий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать і м’ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать.

Зовні законність начебто дотримано: і суддя є, й підсудки, і слідство велося “трохи не цілі сутки”, і вирок написано за всіма вимогами, але з байки добре видно, що перемагає не істина й справедливість, а вигода сильніших, власть імущих, які вершать суд “по-своєму”. У цій чудовій своєю дотепністю і виразністю байці постає яскрава картина судового свавілля – від повної безправності невинного підсудного і до типового факту, що донощику Лисиці, яка спровокувала “справу”, теж перепадає дещиця з панського столу – ратиці.

Критика суду й судових чиновників має місце і в інших байках Гребінки – “Мірошник”, “Зозуля та Снігур” тощо. У байці “Рибалка” він досить красномовно говорить про прямий зв’язок несправедливості панів, судової сваволі і грабіжництва чиновників, що становлять окремі ланки одного ланцюга.

Євген Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літературної мови та літератури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Сваволя чиновників у банках Гребінки